Знай історію свого міста

Знай історію свого міста.
Свалява – місто, районний центр, що розташоване в центральній частині Закарпатської області, у кількох кілометрах біля Міжнародної автомобільної траси Київ-Чоп. Повз Сваляву протікає річка Латориця.
Є дві версії походження міста Свалява. Перша – від старослов’янського та староугорського Сольва, що означає місце, де тече солона вода. Інша версія гласить, що назва міста походить від назви Свалявка. Цю версію відносять до тих часів, коли сіль з "Сільнички Європи" — Солотвина — вивозили в сусідні краї і на берегах річок Свалявка і Латориця був перевалочний пункт. Деякі мешканці Сваляви та району та Закарпатської області все ще називаються Сваляву – Сольва.
Населення Сваляви складає близько 17 тисяч осіб.
Свалява і Свалявський район – відоме своїми курортами та мінеральними водами з лікувальними властивостями.

Історія Сваляви
Свалява – старовинне місто. Вперше, у історичних документах Свалява згадується ХІІ століттям. Проте археологічні розкопки свідчать, що територія, на якій тепер стоїть Свалява була заселена людьми ще в далеку епоху неоліту та бронзи. На території Сваляви виявлені також золоті монети часів імператора Нерона
Його назву виводять від місцевих солоних (мінеральних) вод. З 1214 р. воно вважалося власністю угорських королів, але власність ця була досить умовною. У ХІІІ-ХIV ст. Свалява належала Бет-Бетке, березькому жупану Шимону, магістру Аладару, Перені, з ХVI ст. – трансильванськым князям. У грамоті 1463 р. уперше згадуються місцеві джерела мінеральної води. З початку ХVII ст. у самому центрі сучасного міста зберігся дуб, якому вже понад пів тисячоліття.
У ХІІІ столітті Свалява належала феодалу Бет-Бетке та входила до угорської держави, потім ненадовго перейшла до Галицько-Волинського князівства і в тому ж столітті знову повернулась до угорських королів, які надавали поселення у володіння угорській знаті. Свалява була складовою частиною володінь магістра Аладара, роду Перені, а в XVI столітті стала власністю трансільванських князів.
У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була знищена або розбіглася. У 1703-1711 рр. жителі Свалявщини брали участь у визвольній війні проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям й передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графу Шенборну–Бухгейму. З 1728 р. Свалява входила до домінії графа Шьонборна. За нього 1737-78 р. споруджено кам’яну церкву, але населення бідувало. Йожеф Сплені, побувавши у 1780-х у Сваляві, писав: «Подорожнього скрізь зустрічають голосінням і стогоном. Земля не порожня, а гола, поля не засіяні, немає ні пшениці, ні жита, а лише трохи картоплі. Нею набивають роти немовлятам, бо у висохлих материнських грудях немає молока. Картопля і чорний, як сажа, хліб, зроблений з вареної трави – єдина їжа селян, але й вона закінчується». Все ж з 1790-х Свалява стала значним населеним пунктом, отримала право на щорічне проведення ярмарку, де продавали вироби зі скла, лози і глини. Від 1804 р. збереглася найдавніша гербова печатка Сваляви, на ній зображено лева – емблему роду Шенборнів. Згодом подібне зображення прикрасило етикетки на мінеральних водах.
У XIX ст. Свалява - торгове містечко, центр повіту (округу) Березького комітату. Наприкінці століття у Сваляві мешкали 916 греко-католиків, 343 римо-католики, 5 лютеранів, 19 кальвіністів та 372 юдеї. З 1840-х рр. відомий герб міста: на червоному тлі — селянин, що наливає мінеральну воду до дерев'яної діжки.
У 1881 році через Сваляву проклали залізничну дороги Львів - Відень. Це дало можливість експортувати мінеральну воду за межі регіону, завдяки чому було налагоджено виробництво пляшок.
У середині XIX ст. почався розлив води у пляшки під назвою «Szolyvai» («Свалявська») із джерела на правому березі Латориці. Свалявська мінеральна вода (її називали «Королевою сечогінних і розчинюючих сечову сіль лікувальних вод») експортується до Відня і Парижа. У 1842 році у Будапешті вона була визнана однією із кращих по своїх смакових якостях, а в 1855 році отримала золотий диплом на виставці вод Європи в Парижі. У 1884 році висока оцінка була поставлена їй у ВідніНа той час її експорт уже складав до 1 млн. пляшок. Воду розливали у пляшки місткістю 0,5 і 0,75 літра, а також у фігурні пляшки «бордо».
Після розпаду Австро - Угорської монархії свалявци разом з усіма українцями Закарпаття виявили прагнення до об'єднання з Україною. Але найбільш перспективний розвиток Свалява набула після возз'єднання Закарпаття з Україною. Надання Сваляві в 1957 році статусу міста районного підпорядкування відкрило йому нові стартові можливості. скачать dle 11.3