Напевно закарпатцям подобається жити серед сміття

Закарпатцям подобається жити в непотребі, або Як закопати 200 тисяч тон сміття

Щонайменше 160 кілограмів твердих побутових відходів за рік викидає один закарпатець.     І якщо в містах та низинних селах збором сміття займаються централізовано й вивозять, у гірській місцевості ситуація не вирішується десятками років. Тут нема ні достатньої кількості землі для складування непотребу, ні сортувальних контейнерів, ні тим паче відповідних підприємств. Та й самі горяни зневажливо ставляться до природи. У цьому ми переконалися, об’їхавши кілька гірських сіл, щоб з’ясувати, як на місці вирішують сміттєву проблему.

Раніше сміття не було

Cело Негровець Міжгірського району. Сміттєзвалише тут облаштували безпосередньо на березі струмка, який впадає в річку Теребля.За кілька кроків звідси будують храм, трошки вище розташований цвинтар. І всі ці купи мотлоху, поміж якими трупи собак та залишки господарювання селян, на фоні річок і гір…

Саме річкою непотріб далі потрапляє в села, які розташовані нижче за течією. Стихійний смітник місцевий мешканець Іван тут бачить щонайменше останні п’ять років. Чоловік каже, його вже намагалися вичистити, але сміття з’являється знову:

– А хто сюди сміття приносить?

– А хто його знає. Хіба тут видно, хто возить. Возять, і возять, і возять. Удень не так, а вночі…

– А що раніше зі сміттям робили?

– Раніше сміття не було, пляшок пластмасових не було, скляні були, їх здавали, за 10 копійок носили і здавали. А тепер дивіться! Тут доста, о! (показує рукою на рівень сміття до шиї – прим.ред.) А ви ще туди підіть (показує вздовж русла Тереблі – прим.ред.), там ще більше того!

Приїжджайте в Закарпаття, люди добрі!

Не менше сміття і в річках села Колочава. Це найбільш туристичний населений пункт області, де проживає 8 тисяч людей. Тут працюють 10 музеїв, щороку село відвідує маса туристів. Лахміття, будівельні матеріали та навіть автомобілі – усе це скидають у річку, що протікає перед порогом обійсть селян.

Туристична Колочава, схоже, добре вивчила рядки із пісні «Край, мій рідний край». Так і хочеться запросити гостей побачити непотріб, що навколо. Його навіть не намагаються приховати, навпаки, викидають на показ…

Місцеві мешканці сміттєву проблему вирішують на власний розсуд – хто як може. Жителька Колочави Христина розповідає, що інколи в селі забирають непотріб, який не можна переробити, інше люди утилізують самостійно: «так, ми палимо! На ниві у мене, на городі, так станемо та запалимо. Аж ні, то там є чоловік, що возить, забирать памперси дитячі, все таке…»

Житель села Іван проблему розуміє, але запевняє, у людей просто нема іншого виходу, тому скидають сміття в річки: «Хоч би якісь контейнери поставили або що, тут немає нічого. – А якщо штрафи будуть, як думаєте, що будуть робити зі сміттям? – А куди будуть дівати його люди, ви скажіть, нікуди. Прийдеться знову так кидати, як і кидали. Якщо немає нічого, то куди ви дінете!?»

Чи збираються в Колочаві вирішувати проблему зі стихійними смітниками – в голови села ми так і не дізналися. У робочий час на місці його не виявили, а секретар сільради, щойно побачила журналістів, зачинилася у власному кабінеті.

255 гривень за несанкціонований смітник

Наслідки господарювання в гірських селах завжди добре видно нижче за течією. У мальовничій місцині на Вільшанському водосховищі, що розташоване за кілька кілометрів уже в сусідньому Хустському районі, накопичуються тонни сміття, переважно ПЕТ-пляшки. Розташовані тут і смітники для відпочивальників, та достатньо ступити кілька кроків у сторону берега – і вам відкривається пейзаж: уздовж струмка накидано сміття… і вже не тільки окремі пляшки, а цілі мішки непотребу.

З початку цього року екоінспектори виписали приписи про порушення13 головам сіл і селищ. Адмінпротоколи склали й на трьох голів районних адміністрацій. Але ніякої відповідальності поки ніхто не поніс.

Начальник відділу Держекоінспекції області Людмила Гайда пояснює специфіку накладання штрафів: «Спочатку проводиться планова перевірка. Інспектор, якщо виявив стихійне сміттєзвалище, то він може видати припис, дається термін, протягом якого сільський голова зобов’язаний організувати ліквідацію цього стихійного сміттєзвалища. Якщо не ліквідував, то згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення складається протокол, виноситься постанова. Санкція складає 255 гривень».

Боротьба проповідями

Обидва села Міжгірського району – і Колочава, і Негровець – розташовані на території Національного парку «Синевир», а це означає особливі умови ведення господарства. Однак вплинути на виборних голів сіл ні в природному парку, ні в районах та області поки не змогли.

Заступник директора Національного природного парку «Синевир» Юрій Тюх, якого зустріли перед завершенням робочого дня біля адмінбудівлі, переконує, що профілактичну роботу з людьми проводять, однак вплинути складно: «Ведемо освітню роботу з населенням, навіть з релігійними общинами, йдемо до священиків різних конфесій, щоби вони на проповідях попереджували, просили людей, щоб ті не викидали предмети домашнього вжитку в річку. Але тут є проблема, бо немає альтернативи в людей, куди викидати сміття. Є люди різні, є порушники, які викидають це сміття».

На один легальний смітник 13 нелегальних

Торік закарпатці викинули 200 тисяч тонн сміття. Окрім легальних сміттєзвалищ непотріб опиняється будь-де: в річках, водоймах, лісах і при дорогах. Місцеві мешканці влаштовують місця скиду сміття самостійно. У 2016-му в області ліквідували 1700 несанкціонованих смітників.

Директор департаменту ЖКГ Закарпатської ОДА Едуард Маляр повідомив: «Загалом на території області діють 123 сміттєзвалища, більша частина з яких паспортизована, 56 потребують паспортизації. Законодавством сьогодні передбачено: для того, щоб зробити паспортизоване сміттєзвалище, мають відбутися громадські слухання. Громадські слухання проводять безпосередньо з громадою, яка проживає на території селища або декількох селищ».

Наслідки зневажливого ставлення селян високогірних сіл до природи добре знають в управлінні водного господарства. Тут уже неодноразово отримували гнівні листи та зауваження зі Словаччини й Угорщини, де закарпатське сміття опиняється після того, як його викинуть у високогір’ї. Особливо великий наплив ПЕТ-пляшок у паводковий період, коли рівень води різко піднімається. Водники порахували: за одну хвилину (!) в повеневий період через створ річки пропливає від 70 до 100 пляшок.

Начальник басейнового управління річки Тиса Володимир Чіпак пригадує: пляшкова проблема виникла 15-20 років тому, коли пластикову тару почали виготовляти масово, а про її утилізацію забули: «технологія упаковки, транспортування розвивалися, а технологія утилізації, на жаль, в нас залишилася та, яка була до цього. Не передбачено річками транспортування твердих побутових відходів. Це нонсенс!»

На Закарпатті нема жодного заводу зі спалювання чи переробки сміття. Першу чергу такого підприємства за гроші ЄС почали будувати в 2012-му на Берегівщині в селі Яноші. На продовження будівництва нема грошей. Тож коли запустять завод – поки не відомо.

За розрахунками обласних чиновників, на Закарпатті для переробки всього продукованого сміття необхідні три заводи. Були й інвестори, готові будувати сміттєспалювальні підприємства. Однак поки в Україні не встановлено «зеленого тарифу» (на зразок того, що існує для сонячних та гідростанцій) на енергію, яку видаватимуть на-гора ці підприємства, щоб інвестори могли собі повернути вкладені кошти. З вирішенням цього питання на рівні держави не поспішають. Та й виділення земельних ділянок під такі об’єкти завжди викликає нарікання місцевих мешканців, які не хочуть бачити під своїм носом подібне підприємство, хоч і живуть зі сміттям під ногами.

В окремих гірських селах, наприклад на Воловеччині, вже встановлені кілька контейнерів для роздільного збору сміття, яке в домашніх умовах селяни не можуть переробити. Це скло, пластик і метал. Однак така практика поки виняток. Та й розсортоване сміття також треба в подальшому утилізувати.

А горяни й далі викидають сміття в річки…

Тетяна ЛЕШКО, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно  для zakarpatpost.net