Помер відомий закарпатський філолог Михайло Сюсько
- 23-02-2018, 11:00
- Новини / Закарпаття
- 0
- 86
22 лютого на 81-му році життя помер доктор філологічних наук, професор, академік Сюсько Михайло Іванович.
Народився 29 травня 1937 р. в с. Голятині Міжгірського району Закарпатської області в селянській сім’ї.
У рідному селі закінчив семирічку, а в 1955 р. – Міжгірську середню школу. Протягом 1955 – 1960 рр. навчався в Ужгородському державному університеті, отримавши тут кваліфікацію вчителя української мови та літератури. Після закінчення університету два роки (1960 – 1962) працював учителем та завучем Голятинської середньої школи. Потім (1962 – 1965) навчався в аспірантурі при кафедрі української мови рідного університету. Далі – робота в Ужгородському університеті на різних посадах: проф. Сюсько М.І., пройшовши шлях від асистента до професора, працював тут заступником декана, завідувачем підготовчого відділення (1971 – 1977), п’ять років (1987 – 1992) був деканом філологічного факультету. З вересня 1993 р. до січня 1999 р. (два строки повноважень) очолював спеціалізовану вчену раду Д.15.01.03 із прав захисту докторських та кандидатських дисертацій з українського мовознавства. З 1992 р. завідувач кафедри української мови. З 1992 до 2006 року завідувач кафедри української мови УжНУ. Упродовж 2007 року працював у Закарпатському державному університеті, де очолював кафедру філологічних дисциплін. З вересня 2009 року очолював кафедру філологічних дисциплін у Мукачівському державному університеті. Був членом Ради Закарпатського крайового товариства “Просвіта”.
Пропонуємо читачам “Трибуни” статтю Василя Зубача, яку той написав з нагоди 80-річчя з дня народженння Михайла Сюська.
Професор із Міжгірського району
Лицар розвитку української мови не на рівні політиканства, а правильної і чіткої науки Михайло СЮСЬКО радував нас в Ужгородському університеті, в уже вельми далекі роки, вмінням переконати, цікаво подати мовознавчі явища, а не відбарабанити свої години, щоб мати «справну цифру» у відомості про зарплатню. Така ж промовиста й філігранна його монографія, видана 2014 року («Гражда») під егідою Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ «Питання сучасної української літературної та живорозмовної мови» (Вибране). У цьому виші М.Сюсько високопродуктивно працює в останні роки і дійшов тут до світлої поважної дати — 80-річчя. Саме стільки виповниться цій прекрасній людині 29 травня. Здоровити ювіляра буде весь Карпатський край, на теренах якого ним учинено чимало добра, витримана життєва лінія без угодовства перед «лицарями» виключно міщанських цінностей.
Народився Михайло Сюсько в Голятині на Міжгірщині, а душею — з України.
Михайло Іванович — доктор філологічних наук, заслужений працівник освіти України, не один рік — завідувач кафедри української мови Ужгородського національного університету.
Скільки сил було віддано величній царині духовності, та сповна відчувається ним і багатьма — недарма. Чисельні вихованці, завдячуючи йому, понесли в широкий світ багаті враження і про свій факультет, і глибокі знання рідної мови — такої начебто простої, але, при заглибленні в неї, одної з найскладніших у світі. Як і наші люди, вона часто-густо беззахисна перед іншомовними впливами, і лише філологи ладні найперше берегти її для прийдешнього часу.
Кафедра української мови — дитя і мати
Воно й насправді так. Очолюєш її — то мусиш по-батьківському опікуватись її проблемами, а коли працюєш над тією чи іншою проблемою сучасної української літературної мови — то схиляєш голову перед тими великими можливостями, які зі щедрістю дарує ця кафедра.
Філфак у структурі Ужгородського національного — один із найстаріших, бо існує з 1945-го. Сама кафедра як окремий підрозділ факультету також діє з того ж далекого 1945-го. Спочатку, щоправда, вона називалася кафедрою українського мовознавства.
Перший її завідувач — І.Чередниченко. Потім, якщо бути співзвучним хронології, С.Бевзенко, Й.Дзендзелівський, І.Сабадош. Михайло Сюсько очолив її з 1992 року. Якийсь час він керував і Спеціалізованою радою із захисту кандидатських і докторських дисертацій.
Професор М.І.Сюсько активно працює як ономаст (дослідник імен. — В.З.), а також у межах комплексної теми кафедри: «Історія української літературної мови та мовознавства на Закарпатті в загальноукраїнському контексті». Цікавими є його публікації «Мовознавчі зацікавлення В.Гренджі-Донського» (1999), «Мовний світ О.Духновича: живорозмовна і книжна стихії в творчості письменника» (2001), «Демонічна лексика в спадщині Володимира Гнатюка» (2002), «Євмен(ій) Іванович Сабов: 145-річчя з дня народження літературознавця і фольклориста (1859-1934) (2003) та інші. Науковець має чимало окремих видань — «Займенник у говорах Закарпатської області» (1968), «Взаємовідношення власних і загальних імен (зооніми і апелятиви) в українській мові» (1985), «Статус зоонима в онимической системе: ономасиологический аспект» (1988) та інших.
Як у східних єдиноборствах, так і в філології — майстер неможливий без учнів. Тому й не дивно, що і професор Сюсько підготував шістьох кандидатів наук.
У викладацькому повсякденні зазвичай веде спецкурс «Традиційні і сучасні погляди на природу власного імені», а також, звісно ж, дисципліни спеціалізації — «Методика лінгвістичного аналізу тексту», лекційні та практичні заняття з основного курсу «Сучасна українська літературна мова».
Приворот–зілля вчительки Заворотньої
Тоді ще не Михайло Іванович, а просто Михайлик народився 29 травня 1937 року в селі Голятині Міжгірського району. Татко Іван — хлібороб. Ще в той час змушений був індивідуально інтегруватися в Європу, шукаючи тривіального заробітку, щоб прогодувати родину. Працював у Льєжі (Бельгія) на шахті, Італії, Боснії. В 1948 році на 54 році життя не витримав постійного надриву — помер. Бо й під час війни був у фашистському трудовому таборі. Та навіть німці, побачивши хиткий стан його здоров’я, відпустили. Вони, дітвора, пасли худобу, а батько якраз повертався звідти, хилитаючись віл вітру. Тільки й зміг промовити:
—Я прийшов умирати.
—Коли минуло мені дванадцять — то залишилися ми з мамою без батька, — розповідає Михайло Іванович. — Мої брат і сестра померли в тринадцять і дванадцять літ. Я їх не пам’ятаю. Є ще два брати. Жили ми дуже бідно. Мама Гафія працювала в колгоспі. В 1962 році померла на 68-му році життя. У рідному селі я закінчив семирічку, а в 1955-му — Міжгірську середню школу. Там учила нас української мови вчителька Заворотня. І як учила! Чоловік її був прокурором, сама вона — східнячка. Слухати її можна було, не переслухати. Тому й пішов по школі в Ужгородський державний університет і отримав відтак кваліфікацію вчителя української мови та літератури, як і Заворотня. Жаль, що час стирає дещо з пам’яті. Навіть імені її не пам’ятаю. А тільки її лице, і як вона говорила. І яка незвична була в порівнянні з нашими жінками. Не шкодую, що відмовився навчатися в Хустському педагогічному училищі, куди було вступив, бо мав після семирічки свідоцтво з похвальною грамотою. Та потім на все життя придалися, хоч і не з Хуста взяті, перші педагогічні задатки, які посіяв ще у початкових класах Михайло Траль, котрий ще й так гарно грав на скрипці. І каліграфія тоді була. І я, немовби після неї, в житті старався рівно виводити кожну «літеру» своїх вчинків і навіть думок, які, втім, знаходяться нарівні з учинками. Бо людина відповідальна за кожне слово своє. Як уголос мовлене, так і в умі. Тепер, на жаль, телевізор часто цілими днями аж тріскає від пустої балаканини… Говоріть так, любі друзі, як ми колись каліграфічно вчилися писати. І все зміниться у вас і навколо вас.
Кафедра української мови — не тільки констатація мовних явищ
Після аспірантури Михайло Іванович Сюсько пройшов шлях від асистента до професора, працював на рідному філологічному факультеті заступником декана, завідувачем підготовчого відділення (1971-1977), п’ять років (1987-1992) був деканом. Із вересня 1993 року до січня 1999-го (два строки повноважень) очолював Спеціалізовану вчену раду Д.15.01.03 із прав захисту докторських та кандидатських дисертацій з українського мовознавства. З 1992 року завідував кафедрою української мови.
Кандидатську дисертацію на тему: «Система іменних частин мови у говорах Закарпатської області» М.Сюсько захистив ще в 1969 році у Львівському університеті, а докторську «Сучасна українська народна зоонімія (Зоонімікон українців району Карпат)» — у червні 1991 року в Новосадському університеті колишньої Югославії. Доцент із 1974 року, професор з 1995 року, а з грудня 1993-го — академік АН Вищої школи України (відділення філології та мистецтвознавства).
Крім згаданих на початку праць, професор із чистогірної Міжгірщини підготував до друку два лінгвістичні атласи та словник зоонімів українців району Карпат, забезпечив до трьох десятків офіційних відгуків на автореферати кандидатських і докторських дисертацій, виступав офіційним опонентом.
У межах кафедри професор Сюсько координує роботу, пов’язану з експертизою дисертацій, очолює комплексну міжкафедральну наукову тему: «Історія української літературної мови та мовознавства на Закарпатті в загальноукраїнському контексті». Водночас він і член редколегії цілого ряду наукових видань, окремі з яких зареєстровані ВАКом України як провідні фахові. Професор також і редактор цілої низки монографічних видань.
Нині, найчастіше через аспірантуру, професор Михайло Сюсько готує кандидатів наук. Дев’ятеро успішно захистили дисертації. Згідно з угодою про співпрацю, забезпечував наукове керівництво й аспіранта з університету ім. М.Бела (Банська Бистриця, Словаччина), а в 1998 році був науковим консультантом докторантки з Мічиганського університету (США), яка працювала тоді в Україні над виконанням теми: «Лінгвістична антропологія (на матеріалі східнослов’янських мов)».
Під його безпосереднім керівництвом як завідувача кафедри за останні роки роботи там викладачі кафедри підготували та видали понад двадцять різних методичних посібників, в тому числі й з грифом Міносвіти і науки. Завдяки особистим зусиллям М.Сюська, протягом останнього часу кандидатські дисертації захистили восьмеро осіб. Більшість із них уже самі давно працюють на посадах доцентів та викладачів кафедри, а також у інших навчальних закладах у системі вищої школи.
За багаторічну діяльність в університеті та значний внесок у розвиток освіти на Закарпатті, підготовку науково-педагогічних кадрів для народного господарства професор Михайло Іванович Сюсько неодноразово відзначався. У червні 2000 року йому присвоєне звання «Заслужений працівник освіти України», в грудні 2002 року нагороджений знаком «Відмінник освіти України», а з жовтня 2005 року він — заслужений професор Ужгородського національного університету.
…Тепер М.Сюсько на лаврах не спочиває. Постійний труд — майже практичне кредо сина Верховини. Тому самовіддано працює в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ. Готує повсякчас нових лицарів сучасної української літературної мови, щоб Україна в світі була представлена не носіями суржику, не невігласами, а сучасними фахівцями.
Василь ЗУБАЧ. скачать dle 11.3
Народився 29 травня 1937 р. в с. Голятині Міжгірського району Закарпатської області в селянській сім’ї.
У рідному селі закінчив семирічку, а в 1955 р. – Міжгірську середню школу. Протягом 1955 – 1960 рр. навчався в Ужгородському державному університеті, отримавши тут кваліфікацію вчителя української мови та літератури. Після закінчення університету два роки (1960 – 1962) працював учителем та завучем Голятинської середньої школи. Потім (1962 – 1965) навчався в аспірантурі при кафедрі української мови рідного університету. Далі – робота в Ужгородському університеті на різних посадах: проф. Сюсько М.І., пройшовши шлях від асистента до професора, працював тут заступником декана, завідувачем підготовчого відділення (1971 – 1977), п’ять років (1987 – 1992) був деканом філологічного факультету. З вересня 1993 р. до січня 1999 р. (два строки повноважень) очолював спеціалізовану вчену раду Д.15.01.03 із прав захисту докторських та кандидатських дисертацій з українського мовознавства. З 1992 р. завідувач кафедри української мови. З 1992 до 2006 року завідувач кафедри української мови УжНУ. Упродовж 2007 року працював у Закарпатському державному університеті, де очолював кафедру філологічних дисциплін. З вересня 2009 року очолював кафедру філологічних дисциплін у Мукачівському державному університеті. Був членом Ради Закарпатського крайового товариства “Просвіта”.
Пропонуємо читачам “Трибуни” статтю Василя Зубача, яку той написав з нагоди 80-річчя з дня народженння Михайла Сюська.
Професор із Міжгірського району
Лицар розвитку української мови не на рівні політиканства, а правильної і чіткої науки Михайло СЮСЬКО радував нас в Ужгородському університеті, в уже вельми далекі роки, вмінням переконати, цікаво подати мовознавчі явища, а не відбарабанити свої години, щоб мати «справну цифру» у відомості про зарплатню. Така ж промовиста й філігранна його монографія, видана 2014 року («Гражда») під егідою Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ «Питання сучасної української літературної та живорозмовної мови» (Вибране). У цьому виші М.Сюсько високопродуктивно працює в останні роки і дійшов тут до світлої поважної дати — 80-річчя. Саме стільки виповниться цій прекрасній людині 29 травня. Здоровити ювіляра буде весь Карпатський край, на теренах якого ним учинено чимало добра, витримана життєва лінія без угодовства перед «лицарями» виключно міщанських цінностей.
Народився Михайло Сюсько в Голятині на Міжгірщині, а душею — з України.
Михайло Іванович — доктор філологічних наук, заслужений працівник освіти України, не один рік — завідувач кафедри української мови Ужгородського національного університету.
Скільки сил було віддано величній царині духовності, та сповна відчувається ним і багатьма — недарма. Чисельні вихованці, завдячуючи йому, понесли в широкий світ багаті враження і про свій факультет, і глибокі знання рідної мови — такої начебто простої, але, при заглибленні в неї, одної з найскладніших у світі. Як і наші люди, вона часто-густо беззахисна перед іншомовними впливами, і лише філологи ладні найперше берегти її для прийдешнього часу.
Кафедра української мови — дитя і мати
Воно й насправді так. Очолюєш її — то мусиш по-батьківському опікуватись її проблемами, а коли працюєш над тією чи іншою проблемою сучасної української літературної мови — то схиляєш голову перед тими великими можливостями, які зі щедрістю дарує ця кафедра.
Філфак у структурі Ужгородського національного — один із найстаріших, бо існує з 1945-го. Сама кафедра як окремий підрозділ факультету також діє з того ж далекого 1945-го. Спочатку, щоправда, вона називалася кафедрою українського мовознавства.
Перший її завідувач — І.Чередниченко. Потім, якщо бути співзвучним хронології, С.Бевзенко, Й.Дзендзелівський, І.Сабадош. Михайло Сюсько очолив її з 1992 року. Якийсь час він керував і Спеціалізованою радою із захисту кандидатських і докторських дисертацій.
Професор М.І.Сюсько активно працює як ономаст (дослідник імен. — В.З.), а також у межах комплексної теми кафедри: «Історія української літературної мови та мовознавства на Закарпатті в загальноукраїнському контексті». Цікавими є його публікації «Мовознавчі зацікавлення В.Гренджі-Донського» (1999), «Мовний світ О.Духновича: живорозмовна і книжна стихії в творчості письменника» (2001), «Демонічна лексика в спадщині Володимира Гнатюка» (2002), «Євмен(ій) Іванович Сабов: 145-річчя з дня народження літературознавця і фольклориста (1859-1934) (2003) та інші. Науковець має чимало окремих видань — «Займенник у говорах Закарпатської області» (1968), «Взаємовідношення власних і загальних імен (зооніми і апелятиви) в українській мові» (1985), «Статус зоонима в онимической системе: ономасиологический аспект» (1988) та інших.
Як у східних єдиноборствах, так і в філології — майстер неможливий без учнів. Тому й не дивно, що і професор Сюсько підготував шістьох кандидатів наук.
У викладацькому повсякденні зазвичай веде спецкурс «Традиційні і сучасні погляди на природу власного імені», а також, звісно ж, дисципліни спеціалізації — «Методика лінгвістичного аналізу тексту», лекційні та практичні заняття з основного курсу «Сучасна українська літературна мова».
Приворот–зілля вчительки Заворотньої
Тоді ще не Михайло Іванович, а просто Михайлик народився 29 травня 1937 року в селі Голятині Міжгірського району. Татко Іван — хлібороб. Ще в той час змушений був індивідуально інтегруватися в Європу, шукаючи тривіального заробітку, щоб прогодувати родину. Працював у Льєжі (Бельгія) на шахті, Італії, Боснії. В 1948 році на 54 році життя не витримав постійного надриву — помер. Бо й під час війни був у фашистському трудовому таборі. Та навіть німці, побачивши хиткий стан його здоров’я, відпустили. Вони, дітвора, пасли худобу, а батько якраз повертався звідти, хилитаючись віл вітру. Тільки й зміг промовити:
—Я прийшов умирати.
—Коли минуло мені дванадцять — то залишилися ми з мамою без батька, — розповідає Михайло Іванович. — Мої брат і сестра померли в тринадцять і дванадцять літ. Я їх не пам’ятаю. Є ще два брати. Жили ми дуже бідно. Мама Гафія працювала в колгоспі. В 1962 році померла на 68-му році життя. У рідному селі я закінчив семирічку, а в 1955-му — Міжгірську середню школу. Там учила нас української мови вчителька Заворотня. І як учила! Чоловік її був прокурором, сама вона — східнячка. Слухати її можна було, не переслухати. Тому й пішов по школі в Ужгородський державний університет і отримав відтак кваліфікацію вчителя української мови та літератури, як і Заворотня. Жаль, що час стирає дещо з пам’яті. Навіть імені її не пам’ятаю. А тільки її лице, і як вона говорила. І яка незвична була в порівнянні з нашими жінками. Не шкодую, що відмовився навчатися в Хустському педагогічному училищі, куди було вступив, бо мав після семирічки свідоцтво з похвальною грамотою. Та потім на все життя придалися, хоч і не з Хуста взяті, перші педагогічні задатки, які посіяв ще у початкових класах Михайло Траль, котрий ще й так гарно грав на скрипці. І каліграфія тоді була. І я, немовби після неї, в житті старався рівно виводити кожну «літеру» своїх вчинків і навіть думок, які, втім, знаходяться нарівні з учинками. Бо людина відповідальна за кожне слово своє. Як уголос мовлене, так і в умі. Тепер, на жаль, телевізор часто цілими днями аж тріскає від пустої балаканини… Говоріть так, любі друзі, як ми колись каліграфічно вчилися писати. І все зміниться у вас і навколо вас.
Кафедра української мови — не тільки констатація мовних явищ
Після аспірантури Михайло Іванович Сюсько пройшов шлях від асистента до професора, працював на рідному філологічному факультеті заступником декана, завідувачем підготовчого відділення (1971-1977), п’ять років (1987-1992) був деканом. Із вересня 1993 року до січня 1999-го (два строки повноважень) очолював Спеціалізовану вчену раду Д.15.01.03 із прав захисту докторських та кандидатських дисертацій з українського мовознавства. З 1992 року завідував кафедрою української мови.
Кандидатську дисертацію на тему: «Система іменних частин мови у говорах Закарпатської області» М.Сюсько захистив ще в 1969 році у Львівському університеті, а докторську «Сучасна українська народна зоонімія (Зоонімікон українців району Карпат)» — у червні 1991 року в Новосадському університеті колишньої Югославії. Доцент із 1974 року, професор з 1995 року, а з грудня 1993-го — академік АН Вищої школи України (відділення філології та мистецтвознавства).
Крім згаданих на початку праць, професор із чистогірної Міжгірщини підготував до друку два лінгвістичні атласи та словник зоонімів українців району Карпат, забезпечив до трьох десятків офіційних відгуків на автореферати кандидатських і докторських дисертацій, виступав офіційним опонентом.
У межах кафедри професор Сюсько координує роботу, пов’язану з експертизою дисертацій, очолює комплексну міжкафедральну наукову тему: «Історія української літературної мови та мовознавства на Закарпатті в загальноукраїнському контексті». Водночас він і член редколегії цілого ряду наукових видань, окремі з яких зареєстровані ВАКом України як провідні фахові. Професор також і редактор цілої низки монографічних видань.
Нині, найчастіше через аспірантуру, професор Михайло Сюсько готує кандидатів наук. Дев’ятеро успішно захистили дисертації. Згідно з угодою про співпрацю, забезпечував наукове керівництво й аспіранта з університету ім. М.Бела (Банська Бистриця, Словаччина), а в 1998 році був науковим консультантом докторантки з Мічиганського університету (США), яка працювала тоді в Україні над виконанням теми: «Лінгвістична антропологія (на матеріалі східнослов’янських мов)».
Під його безпосереднім керівництвом як завідувача кафедри за останні роки роботи там викладачі кафедри підготували та видали понад двадцять різних методичних посібників, в тому числі й з грифом Міносвіти і науки. Завдяки особистим зусиллям М.Сюська, протягом останнього часу кандидатські дисертації захистили восьмеро осіб. Більшість із них уже самі давно працюють на посадах доцентів та викладачів кафедри, а також у інших навчальних закладах у системі вищої школи.
За багаторічну діяльність в університеті та значний внесок у розвиток освіти на Закарпатті, підготовку науково-педагогічних кадрів для народного господарства професор Михайло Іванович Сюсько неодноразово відзначався. У червні 2000 року йому присвоєне звання «Заслужений працівник освіти України», в грудні 2002 року нагороджений знаком «Відмінник освіти України», а з жовтня 2005 року він — заслужений професор Ужгородського національного університету.
…Тепер М.Сюсько на лаврах не спочиває. Постійний труд — майже практичне кредо сина Верховини. Тому самовіддано працює в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ. Готує повсякчас нових лицарів сучасної української літературної мови, щоб Україна в світі була представлена не носіями суржику, не невігласами, а сучасними фахівцями.
Василь ЗУБАЧ. скачать dle 11.3
