У церкві на Тячівщині є чудотворна ікона та цілюща криниця

Про церкву в с. Грушеві відомо з 1515 р. В 1660 р. була збудована дерев’яна церква св. Параскеви, яка проіснувала до 1880 р., коли поставили нову, також дерев’яну, яка у 1886 р. згоріла. У 1899 р. завершене будівництво мурованої, хрестової в плані одноверхої церкви з банею.
Інший храм Собору Пр. Богородиці. розташована в горішній частині села. Попередня дерев’яна церква походила з 1671р. По першій світовій війні у 1923 р. на її місці зведено нову, дерев’яну хрещату в плані одноверху святиню, увінчану на середхресті восьмериком з зало¬мом, вкритим грушастою банею (майстер Василь Турчиняк з Делятина). По другій світовій війні стояла зачиненою.
В частині села Грушова-Красне за давніми переказами на місці тодішньої каплиці, а тепер церковці в Грушеві в кінці ХVІІІ-го – на початку ХІX-го століття росла розкішна стара дуплава верба. В дуплі з часом появилась вода, як в криниці. Цю воду пили, милися нею і завважили в ній цілющу силу. Високо на вербі між галуззям була почеплена ікона. Не знаємо, чи це була давніша ікона, що з плином часу зазнала руйнувань на відкритому повітрі, чи саме та чудотворна ікона, що непогано збережена на сьогодні перебуває в церковці. Хто і коли її повісив, як довго на вербі залишалася ікона, докладно невідомо. Побожні люди обгородили вербу і місце навколо неї парканом з вхідними дверима і віконцями по боках.
Мабуть уже пізніше на початку ХІХ ст. була виконана на полотні ікона, що зображала власне чудесні події. Цю ікону, згідно зі зробленим внизу написом, намалював «Року 1806 многогрішний іконописець Стефан Чаповський». На іконі зображено криницю, ото¬чену каліками, над якими возвишається ікона Пречистої Діви Марії а над нею ангел. Особливістю ікони є словесні звернення осіб. Зліва на іконі напис «О істочнікі чудес ісполняється», право-руч «Іже Мати Божія в ньом являється». В криницю заглядає старець і каже: «Воістину виджу Матері Божія ікону». Жінка відповідає: «І аз виджу». Мати з сліпою дитиною на руках каже: «Сліпе уродіся, з очей кров текуще, ізціліся». Хворий з перев’язаною головою мовить: «Помилуй мя, Мати Божія», а чоловік з милицями: «Три годи хоровал на ногу і ізцелілся».
Коли до святого місця почало збиратися щораз більше людей, то це викликало незадоволення місцевих урядників. Спочатку вони робили різні прикрості і перешкоди паломникам, а потім вирішили зовсім зруйнувати богомільне місце. Знайшовся негідник, який порубав сокирою паркан і знищив дерево. Криницю закидали нечистотами і падлиною.
Залякані люди не мали відваги протестувати, лише плакали і молилися. Десь близько 1840 року ікону Пречистої Діви Марії зняли з верби і перенесли до матірної церкви с. Грушева на переховування. Люди перестали збиратися біля богомільного місця. Невдовзі негідника, що сплюндрував богомільне місце, і його родину спіткала кара Божа – в короткому часі він сам, потім сестра, мати і накінець батько повмирали наглою смертю, пише sde.org.ua.
15 роками пізніше на наш народ впало велике горе. У 1855 році поширилася страшна епідемія холери. Люди гинули, як мухи. Деякі родини вимерли повністю. Церковні дзвони дзвонили по померлих від ранку до вечора. Панував жах, розпука і безнадія. В тій тяжкій недолі знайшлись побожні люди, які піднесли свої думки до Бога і почали благати Всевишнього про пощаду. Раптом когось пройняла одна думка: „Бог нас карає, бо ми дозволили збезчестити святе місце; відновім його, і Господь відверне від нас ту страшну кару”. Одразу знайшлося кілька людей, що пішли по селі, назбирали трохи грошей, купили у сусідньому Дорожеві каплицю, яку мали знести, бо на її місці планувалося збудувати нову парафіяльну церкву.
Вмить збіглися люди з Грушева, зрубали стару вербу, очистили в її дуплі криницю, виложили зсередини дошками, а з закупленого капличного дерева поставили малу церковцю з криницею всередині, спорудили вівтарик, а на стіні помістили, захований у матірній церкві с. Грушева первісний образ Грушівської Пресвятої Богородиці. Над каплицею почепили дзвінок. Все це було зроблено за три дні – і зараз же, ніби чудом, страшна епідемія холери вщухла, люди одужували і ніхто більше в тому році на холеру не захворів і не помер.
Все це скоро стало відомо в околиці і до Грушева знову почали збиратися люди, молитися і черпати з криниці цілющу воду. Слід ще додати, що спорудження цієї церковці супроводжували чудесні видіння: одні з побожних людей бачили над криницею три свічки, що горіли яскравим полум’ям (тому й названа церковця на честь Пресвятої Тройці); інші бачили серед ясного дня кількакратно Пречисту Діву у вигляді прекрасної молодої жінки у єврейському одязі; інші розказували, що на місці, де поставлено церковцю, часто лунав у повітрі приємний звук дзвонів.
Ходила до церкви, та щастя не мала, а чоловік засумнівався у знаку Господньому — й осліп
Найбільше спричинилися до спорудження церковці мешканці села Грушів Григорій Фещак і Яків Омир. Вони також постаралися через декана і пароха в Літині бл. п. о. Георгія Кмицикевича, щоб в каплиці можна було відправляти богослуження. Церковцю посвятив о. декан Г. Кмицикевич у співслужінні 5 священиків у свято Успення Пресвятої Богородиці у 1856 р. при великому здвизі народу. З тої пори у церковці в будні дні відправлялися Богослуження на приватні інтенції, а урочисто – три рази на рік: в храмовий празник Пресвятої Тройці, на свято Успення Пресвятої Богородиці, як пам’ятний день посвячення каплиці, і на свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього з тої причини, що в цей день, починаючи з 1856 р., щорічно почала сюди приходити велика група людей з Підгір’я.
Церковця, побудована нашвидкоруч, на мокрому грунті зі старого матеріалу, простояла всього 22 роки і стала розвалюватися. Тоді місцевий парох о. Іван Коростенський вирішив побудувати на тому місці нову церкву з одним куполом на гроші, пожертвувані богомільними прочанами (6 тис. крон). Спочатку мав намір побудувати муровану церковцю, але наявних коштів було замало. На настирливе домагання громадян, до яких приєднався тодішній сотрудник о. Теофіль Хоминський, отець Коростенський погодився на побудову дерев’яної церковці за планом церкви у Миколаєві, а крім того будинку біля церкви для вигоди священиків під час богомільних прощ, (все коштом 6200 корон).
До церковці з північної сторони прилягала мала богослужбова каплиця Успення Пресвятої Богородиці. Люди на майдані біля церковці могли вільно вислухати Службу Божу, що там відправлялася. Досить великий майдан навколо церкви, на якому знаходилась Статуя Пречистої Діви Марії та Розп’яття Ісуса Христа, обгородили Парканом. Під деревами на майдані спорудили сповідальницю. 21 травня (2-го червня за нов. ст.) 1878 року нова церковця була посвячена парохом с. Грушева, деканом бл. п. о. Іваном Коростенським у співслужінні сусідніх священиків при великому здвизі народу. Збоку, при вході на майдан розміщена церковна дзвіниця з трьома гарними дзвонами.
У 1883 році стараннями того ж пароха о. Івана Коростенського в церковці споруджено іконостас (за 2300 корон).
Стараннями наступного пароха Грушева, радника Єпископської Консисторії, бл. п. о. Ієрона Борковського позолочено іконостас, оновлено великий престіл, розмальовано олійними фарбами святилище (пресвітерство 37 30 кор.), справлено три дорогі фелони та інші церковні речі (за 1200 кор.) покрито церковцю оцинкованою бляхою (1440 кор.). Все це зроблено на пожертви богомільних прочан (заг. вартість 5 940 кор.).
Оновлена всередині церковця була заново поблагословлена Високопреподобним о. Крилошанином Пралатом Иоаном Войтовичем з Перемишля у співслужінні численного духовенства при великому здвизі народу в празник Успення Пресвятої Богородиці 15/27 серпня 1892 року.
За старанням цього ж пароха о. Ієрона Борковського Перемиський Єпископ Преосвященний Кир Костянтин Чехович виклопотав перед святішим Апостольським Престолом право надання в цій церковці повного відпусту всім вірним, які в днях Пресвятої Тройці, Успення Пресвятої Богородиці та Воздвиження Чесного Хреста Господнього там сповідаються, причащаються і побожно моляться в наміренні святішого Отця Папи Римського. Більше того, зазначалося, що відпуст цей може бути також помічним через молитву і душам в чистилищі, якщо вірні виконають за них всі умови, необхідні для отримання відпусту і будуть молитися до Господа Бога, щоб відпустив дочасні кари душам в чистилищі. Відповідні грамоти – одна видана Святішим Апостольським Престолом 5 лютого 1901 р., а друга – Преосвященнішим Єпископським Ординаріятом у Перемишлі 6 травня 1901 р. – поміщені по боках престолу Пресвятої Богородиці.
Того самого 1901 року, в празник Пресвятої Тройці, 21 травня (3-го червня) відбулося урочисте впровадження наданих відпустів через делегата Преосвященного Перемиського Ординаріату, Високопреподобного о. Крилошанина Йоана Стрийського з Перемишля у співслужінні 16 священиків та при великому здвизі народу.
Заходами тогочасного пароха і радника Єпископської Консисторії о. Симеона Дуткевича старовинна ікона Пречитої Діви Марії, відновлена і поміщена в гарну раму. Також побудовано новий престіл на честь Пресвятої Тройці, заново підмуровано церковцю на бетоні й закінчено малювання.
Невдовзі бл. п. о. Іван Коростенський декан і парох Грушева на основі вірогідних передань найстарших віком своїх парохіян зробив опис історії Грушівської каплиці. На основі цієї інформації і розповідей сучасників та очевидців подій за благословенням Ординарія Перемиської Єпархії Владики Костянтина Чеховича професор релігії Самбірської гімназії о. Іларіон Гмитрик уклав брошуру «Пам’ятка з відпусту в Грушеві», яка була видана у 1913 р.. Там маємо коротку історію церковці та ікони Пресвятої Богородиці у Грушеві До 1912 року.
Популярність Грушева, як відпустового місця, та Грушівської ікони Богоматері, а також активність прочан під час Першої Світової війни знизилась.
На протязі міжвоєнного періоду (1920-1939 рр.), за свідченням старожилів, у Грушеві у відпустові дні Пресвятої Тройці, Успення Пресвятої Богородиці та Воздвиження Чесного Хреста регулярно відбувалися прощі. В будні дні в церковці відправлялися приватні богослужіння. Двічі за той час – у 1928 та 1937 рр. Грушівську церковцю відвідав Правлячий Архиєрей Перемиської Єпархії, до якої тоді належав Грушів, Владика Йосафат Коциловський.
У період Другої Світової війни богослужіння в церковці відбувалися, як і раніше, лише регулярність відправ, в силу обставин, була в певній мірі порушена. Знизилась і активність прочан. Безпосередньо після закінчення війни деякий час духовенство і вірні старалися зберігати давні традиції, але щораз відчутніше давався взнаки тиск з боку безбожницької влади, поки врешті-решт 18 березня 1959 року, за розпорядженням властей церковця була закрита. Молитися біля неї було заборонено. І тим не менше чимало вірних, незважаючи на заборону і всякі перешкоди, приходили до церковці і навколішки молилися перед її замкненими дверима.
І ось через 28 років після закриття церковці, 26 квітня 1987 року відбулася подія, яка не лише зворушила серця вірних села Грушева, його околиць, та й усю Західну Україну, а й сколихнула весь християнський світ. Молитва пере¬могла могутні міліційні оточення в час об’явлення Богородиці і дозволила по телебаченні СРСР 1987 р. транслювати чудесні події. Напередодні доленосних подій для нашої церкви і народу – виходу нашої УГКЦ з підпілля, розпаду імперії зла – Радянського Союзу, утворення незалежної Української держави – 12-річній дівчинці Марії Кізим з’явилася на балконі церковці Божа Мати, немов би закликаючи до пробудження, до дії. Дівчинка розказала про це мамі. Через лічені хвилини вістка облітає все село, збираються люди, а під кінець дня з’являються групи людей з навколишніх сіл. Подія набрала розголосу.
Швидко поширилася звістка, що в Грушеві знову об’явилась Пречиста Діва Марія. До Грушева потягнулись спочатку невеликі групи побожних, а то й просто цікавих людей. Чимало з них із почуттям відповідальності, переконливо розказували, що особисто бачили чудовий жіночий силует – хто у вікні купола церковці, хто на її балконі над входовими дверима. Кількість відвідувачів з кожним днем зростала.
З часом вже можна було говорити про тисячі людей, які щодня тягнулися до Грушева з усіх сторін, пішки і на транспорті (власному чи громадському), з ближніх сіл і з віддалених місцевостей, з Львівської й інших областей Західної і Східної України, а також із-за її меж – з Кавказу, Центральних районів Росії, Середньої Азії і навіть з далекого Сибіру. Коротко про події в Грушеві подало інформацію у червні 1987 року Центральне телебачення тодішнього Радянського Союзу. Про Груигів і Грушівське Чудо широко заговорили за кордоном. Дехто навіть називав Грушів Українським Люрдом.
На жаль, про все це ми знаємо в основному з оповідань очевидців, сучасників подій, бо в той час не було змоги вести якусь офіційну хроніку. Тому треба вважати дуже актуальним проведення якнайдокладніших досліджень, щоб заповнити цю прогалину. Є ще досить очевидців, які могли б дати неоціненну інформацію.
Тим часом представники тодішньої радянської влади, стривожені таким релігійним піднесенням народу, старалися всіляко припинити цей рух, робили рішучі заходи, щоб не допустити відновлення культу почитання Пресвятої Богородиці у Грушеві. Всі дороги, що вели до Грушева, були перекриті, заблоковані міліцейськими патрулями, пропускався лише службовий транспорт. Перешкоди чинились також і для пішоходів. І все одно, незважаючи на відчайдушні потуги влади, до Грушева йшли і йшли прочани: пробивались через міліцейські заслони, йшли обхідними стежками.
Доживаючий свого віку, атеїстичний монстр не зміг організувати ефективної протидії. Ані шалена атеїстична агітація і пропаганда, ні відкриті погрози, ні всякого роду штучно придумані кордони не були в змозі стримати того могутнього людського потоку. Врешті-решт були відкриті двері церковці. Сьомого липня 1988 року в день празника Різдва св. Івана Хрестителя вперше після довгих 29 років від часу закриття церковці в ній була відслужена Свята Літургія, яку відправив о. Василь Мізак (УПЦ Московського патріархату) парох церкви Пресвятої Тройці м. Дрогобича, декан.
В кінці 1989 року релігійна громада села Грушева повернулася в лоно Української Греко-Католицької Церкви.
Особливо активізувалося релігійне життя в Грушеві після офіційного виходу з підпілля УГКЦ. 1993 року Грушівську церковцю зі своїм почтом відвідав Блаженніший Патріарх Мирослав-Іван Кардинал Любачівський і відправив Святу Літургію у співслужінні з близько 30 священиками. В цьому ж році церковцю відвідали також Владики Кир Филимон Курчаба та Кир Юліян Вороновський Правлячий Архієрей Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. А вже у 1994 році у Грушівській церковці було відслужено чотири Ахиєрейські Служби Божі, кожний раз при великій кількості вірних. У червні Архиєрейську Літургію відслужив Владика Максим Германюк Митрополит УГКЦ в Канаді, який у той час, на запрошення Владики Юліяна Вороновського, проводив у м. Трускавці реколекції для священиків єпархії. 27 серпня Владика Юліян Вороновський, Правлячий Ахиєрей Єпархії, відслужив у Грушівській церковці Архиєрейську Службу Божу спеціально для молоді. А 28 серпня, у відпустовий день – Празник Успення Пресвятої Богородиці – ним знову була відслужена Архиєрейська Літургія у співслужінні понад 20 священиків для тисяч прочан. Сотні вірних в той день приступили до Святої Сповіді і до Святого Причастя. Серед прочан було багато молоді і дітей. Рівно ж у той день перед Грушівською іконою Богоматері склала свої монаші обіти та прийняла облечення німецька монахиня східного обряду; сестра Міхаеля Гутт, спеціально з цією метою приїхавши до Грушева аж з Мюнхена. На закінчення урочистостей Владика Юліян віддав під опіку Божої Матері всіх вірних єпархії. Зворушуючий момент – у багатьох прочан можна було зауважити сльози.
У вересні-жовтні 1994 року приятель і доброчинець нашої церкви Йосиф Маріян де Вольф, з нагоди 10-річчя заснування очолюваного ним місійного згромадження св. Кирила і Методія, а також 5-річчя започаткування місії вервички організував ряд урочистих Богослужень в різних місцевостях України: Львові, Івано-Франківську, Грушеві, Вінниці, Званівці, що на Донеччині, Донецьку. Архиєрейська Служба Божа у Грушеві була запланована на переддень свята Покрова Пресвятої Богородиці – 13 жовтня, який на Заході називають днем Фатіми. І от до Грушева знову подалися групи прочан, представники всіх греко-католицьких Єпархій. Прекрасна погода.
Архиєрейську Службу Божу служили Владика Юліян Вроновський у співслужінні біля 30 священиків у бічній каплиці Успення Пресвятої Богородиці. Весь майдан навколо церковці заповнений людьми. Частина людей стоїть за загородою та на дорозі, що проходить повз церкву. Загалом десь біля 15 тисяч людей . Багато в той день приступило до Святої Сповіді і Причастя. Культ почитання Пресвятої Богородиці і її Грушівської ікони відроджується.
Під час святкування великих історичних дат нашої церкви – 400-ліття Берестейської та 350-ліття Ужгородської Уній, управління Самбірсько-Дрогобицької Єпархії провело ряд заходів для ще більшої популяризації та прослави Пречистої Діви Марії прадавньої покровительки нашого народу. 14 травня 1995 року у Грушівській церковці, місці, яке Богородиця вибрала собі для особливого почитання, було відслужено урочисту Ахиєрейську Службу Божу, для участі в якій були запрошені також як Владики, так і духовенство інших єпархій.
Під час богослуження було поновлено посвяту вірних Єпархії опіці нашої Небесної Покровительки. Виготовлено 6 стилізованих копій Грушівської ікони Богородиці, які були посвячені, а згодом , після проведення аналогічних урочистостей у Зарваниці 21 травня 1995 року розіслані по деканатах для публічного почитання. Духовенство і вірні подбали, щоби ікони могли побувати у всіх церквах єпархії. При тому священики на місцях організували відповідні духовні науки, на час перебування ікони у парохії, старалися, щоби якомога більше людей приступили в той час до Сповіді і Святого Причастя.
Повертається добра слава і до нашого Грушева. Сьогодні про нього та про Грушівську чудотворну ікону Божої Матері знають не тільки в Україні, про неї гомонить весь світ. Нашим щирим бажанням є зробити посильний внесок у відродження понівеченої духовності, у повернення нашій Небесній заступниці та Грушівській чудотворній іконі належної шани. Прагнемо спричинитися до прослави Матері Божої і Матері Нашої.
На даний час чудотворна ікона Грушівської Матері Божої знаходиться у церковці Пресвятої Тройці, де є також криниця з цілющою водою.
Використано матеріали брошури о. Василя Боянівського «Коротко про Грушів та Грушівську ікону Богоматері»