СМС-ка від найкращої подруги ледь не зруйнувала життя закарпатки

Лариса вже кілька місяців зустрічалася з Максимом. Він приходив до неї додому. Приносив подарунки. Чудово вмів готувати рибу.
І ось одного разу, коли він хотів вигадати якусь цікаву страву із його улюбленої риби, прийшла СМС. Він навіть не почув, бо телефон залишив у кімнаті. Лариса увімкнула музику. Тому в квартирі панували радість та ейфорія, пише газета «Екстра Закарпаття».
Їй, зрештою, дуже не хотілося брати в руки чужий телефон. Чужий? Який він мені чужий? – кепкував внутрішній голос. І Лариса все ж зважилася. Вона взяла той телефон і відскочила, ніби вражена струмом.

• Вона прочитала слова, які її дуже збентежила: «Ти знову в неї? Ти ж казав, що вона така нудна!».

Настрій у Лариси одразу впав. Їй хотілося побігти на кухні і надавати Максиму ляпасів. Але потім стрималася. Але коли увійшов хлопець, вона вже не сміялася, як раніше. Їй не хотілося жартувати.
Макс почав допитуватися, в чому справа. Дівчина все ж не витримала і показала коханому СМС.  Він знизав плечима. Сказав, що не розуміє, в чому справа. Це незнайомий йому номер. Одразу подзвонив на цей номер. Дивно, але одразу озвалася незнайомка, ніби чекала на дзвінок:

• Коханий! Чому ти не маєш мужності сказати, що не любиш її? Краще зробити це сьогодні. Так буде краще й для неї. Рано чи пізно вона має дізнатися правду! Скажи їй, що ми кохаємо одне одного.
• Що за маячня! – Макс хотів кинути трубку.

Лариса гірко дивилася на свого гостя. А потам раптом закричала:

• Забирайся!

Максим умовляв її заспокоїтися, казав, що, можливо, хтось помилився номером, пропонував разом піти до цієї так званої його коханої, і тоді нарешті все стане зрозуміло.
Але Лариса була невблаганною.
Згодом і їй почала надзвонювати ця незнайомка. Принижувала її, говорила, що та негідна такого гарного, успішного, розумного чоловіка, як Максим. Що він залишається з Ларисою хіба що з милостині.

• Максим дзвонив по кілька разів на день, але Лариса на жоден його дзвінок не відповідала. Їй здавалося, що вона плаває в морі лицемірства. Що всі навколо це розуміють, а можливо, навіть насміхаються з неї. Тільки вона одна така, наївна, готова повірити в казку.

Про свої негаразди розповідала тільки подрузі Тоні. Тоня співчувала, втішала тим, що всі чоловіки негідники і не варто їм довіряти. Що вона давно підозрювала Максима в чомусь такому.
Чесно кажучи, у ці сумні дні Тоня стала єдиною розрадою для Лариси. Їхні думки збігалися: не треба відповідати на його дзвінки. Хто зрадить один раз, зможе зрадити і вдруге, і втретє, – цитувала чиїсь слова подруга.
Але одного разу Лариса побачила Тоню з незнайомою дівчиною. Лариса дуже поспішала. Треба було бігти в перукарню, бо завтра в неї презентація туристичного проекту, за допомогою якого їхня фірма має знайти нових партнерів за кордоном. Нещасна любов – то одне.  Життя ж вимагає свого.
Тоня не помітила подруги, бо дуже заклопотано говорила про щось із незнайомкою. Це було дуже людне місце, тому слів розібрати Лариса не могла. Та й не дуже її зараз щось цікавило, крім гіркою особистої історії. Видно було тільки, що та незнайомка почала комусь дзвонити.
Але Лариса раптом забула про подругу. Бо почав дзвонити телефон у неї. Вона автоматично підняла трубку. І почула вже знайомий голос, який її принижував, шантажував, говорив, щоб вона відчепилася від Макса. Лариса щось невлад відповідала. Їй дуже хотілося проштовхатися до Тоні. Щоб та почула, як її кривдять, бо, може, та й не дуже вірила своїй подрузі. Та й Тоня неодмінно щось би придумала таке, що тій бідоласі д відняло мову.

• Але дівчата якраз стояли зараз до неї спиною. І, коли вона підійшла майже впритул, зрозуміла, що з нею говорить якраз ота дівчина, яка зараз стоїть біля Тоні. Проте вони все ще її не помічали.

Та й, мабуть, зовсім не сподівалися помітити її отут. Бо ж вона сказала, що летить у перукарню.  Та й справді спочатку бігла в зовсім іншому напрямку.

• Передай трубку Тоні, будь ласка, – попросила раптом Лариса, коли зрозуміла, у чому насправді справа.
• Тонь, тебе! – машинально сказала незнайомка. А коли зрозуміла, що випадково видала спільницю, з жахом прикрила рукою телефон. Але було вже занадто пізно. Лариса стояли біля них.
• Я… Вибач… Ми пожартували, – намагалася якось пояснити усе Тоня. А її співрозмовниця тільки нервово ствердно кивала головою на кожне слово. А нарешті сказала, що вона кудись запізнюється, і втекла.

Лариса нічого не сказала подрузі. Бо що тут скажеш? Вона поставила телефон у сумочку і пішла геть. А потім полетіла у перукарню. Як добре все ж таки деколи кудись спізнитися. Можна завдяки цим хвилинам багато чого врятувати в житті. А деколи і багатьох втратити.
Богдана ДЕНИСОВА, газета «Екстра Закарпаття», екслюзивно для zakarpatpost.net