5 порад від закарпатського експерта аби привернути увагу європейських модниць

"Йду Парижем і бачу у вітрині модного бутика пальто, відшите нашою фабрикою!" – про такі випадки в європейських столицях директор Ужгородської швейної фабрики Мирослава Каламуняк з гордістю розповідала і раніше, до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Проте завдяки угоді, каже директор, відбулося кілька важливих речей.

Одна з головних – уже не ужгородське підприємство щосили шукає собі замовників у Європі.

Навпаки, європейські бренди самі пропонують контракти українській легкій промисловості.

Завдяки угоді скасовано мито, і відтепер з українськими підприємствами європейцям стало вигідно мати справу. Це дуже добре, адже конкуренція у легкій промисловості – неймовірна, інвестиції не захмарні, а споживач – масовий.

"Тепер ми обираємо з кількох закордонних пропозицій вигіднішу, – каже Мирослава Каламуняк. – Так, в основному продаємо не одяг, а послугу з його пошиву. Але у пріоритеті – експорт товарів власного виробництва".

Ужгородська торгова марка "Парада" вже представлена у країнах ЄС, і Угода про асоціацію значно спростила процес виходу на цей ринок, розповідає директор. Але нарощення обсягів експорту ще попереду.

"Разом з тим ми вже стали конкурентоспроможнішими, оскільки раніше європейці платили 10-12 % податку на нашу послугу чи наш виріб, – каже Мирослава Каламуняк. – Зараз вони не платять, якщо тканина європейського виробництва. А оскільки ми працюємо з дорогими брендами, то тканини закуповують саме в ЄС, і це суттєва економія для них. А для нас – можливість на рівних конкурувати з країнами-виробниками з ЄС. Наприклад з Румунією, де практично така сама зарплата швачок".

Порада перша:
не бійтеся оцінювати себе дорого і дбайте про рівень

Угоду про асоціацію Мирослава Каламуняк називає привідкритою хвірточкою для вирівнювання умов конкуренції, а не відчиненими навстіж воротами.

– Але ми вже можемо серед них вибирати того, хто більше заплатить. Тому перше, що б я порадила: не боятися оцінювати себе дорого. Завдяки угоді ми стали конкурентнішими, – каже Мирослава Каламуняк.

Водночас фахівець наголошує: якщо підприємство хоче отримувати кращих і дорожчих замовників, то повинно утримувати на високому рівні власне виробництво.

– Дбати про технічне оснащення, рівень спеціалістів, знання мов – це надзвичайно важливо. Наша фабрика, до прикладу, доплачує за володіння мовами, і це завжди виправдано, – розповідає директор.

Сама очільниця фабрики зазвичай спілкується із замовниками англійською.

– Інвестиції у персонал потрібні завжди, – переконує Мирослава Михайлівна. – Треба вирощувати свою команду відданих, професійних, класних спеціалістів. І це дуже важливо для конкуренції, у тому числі на європейському ринку.

Ще одна важлива інвестиція – в обладнання.

Тут ідеться про здатність підприємства виконати замовлення. Бо якщо, приміром, на фабриці є петельна машина, яка формує вирізи для ґудзиків, то цього не завжди достатньо.

Щоб пошити пальта чи жакети для "дорогого" замовника, ви мусите мати петельну машину, яка сформує не простий отвір, а отвір "з очком". Різниця в ціні між двома машинами може становити до 8 тисяч євро.

Так само можна обійтися без машини, що імітує ручний стіжок – але вручну це займе стільки часу, що не вкладешся у строки. Така машина коштуватиме 24 тисячі євро. 25 тисяч коштує кишеньковий автомат. Кишеню так само можна пошити вручну, але йдеться про час, гарантію якості і т.д.

Порада друга:
інвестувати у швачок

Саме рівень майстринь робить підприємство конкуретноздатнішим.

– Нам доводиться вчити швачок самим – і це наші гроші, час та зусилля. Було би набагато краще, якби ми могли отримати їх вже підготовленими професійними школами, – каже Мирослава Каламуняк. – Останнім часом у таких шкіл з’явилося більше ресурсів, обладнання, ситуація вже краща, ніж 5 років тому – але ж їх дуже мало. Швачка – непопулярна професія. Дарма що на швейній фабриці сьогодні можна заробити більше, ніж на будівництві чи будь-якому заводі в Ужгороді, кафе чи ресторані.

На Закарпатті, як і в багатьох інших регіонах, саме для швачок є чи не найбільше незаповнених вакансій. Про це свідчать і центри зайнятості, і спеціалізовані газети та сайти з пошуку роботи.

Ужгородська швейна фабрика заохочує своїх працівниць низкою привілеїв та додаткових сервісів. Це і довіз на роботу, і цікавий соціальний пакет із забезпеченням родини швачки найнеобхіднішим.

Найважливішим стимулом є, звичайно, зарплата.

За оцінками Мирослави Каламуняк, наша легка промисловість буде конкурентноздатною до рівня зарплати 500-600 євро, тобто потенціал для зростання ще є.

– Ну а з часом ми теж будемо шукати, де можна пошити дешевше. Фабрики перетворяться у майстерні, де виготовлятимуть моделі – так це працює сьогодні в Європі, де вже практично немає швейних фабрик. Наприклад, у Франції – жодної. Вони утримують бренд, створюють колекції, роблять модну індустрію, – а шиють там, де це дешево. Те ж буде і в нас, – каже директор.

Ужгородська швейна фабрика – єдина на Закарпатті, котра зберегла так зване експериментальне виробництво. Тобто спеціалістів, які фахово можуть конструювати, моделювати, робити лекала, посадки, працювати з тканинами. Кваліфікований персонал, здатний "з нуля", з картинки пошити виріб.

Порада третя:
знати все про моду і тенденції

Наразі великої різниці між тим, що носять українки і мешканки інших європейських країн, немає.

– Є консервативніші покупці, які купують речі минулих колекцій – а є ті, хто ревно стежить за актуальними тенденціями і купує все нове. Власне, як і в Європі, – каже Мирослава Каламуняк.

На її переконання, знання модних тенденцій для підприємства легкої промисловості – це просто необхідність.

– Тому що ми продаємо не одяг як такий, а моду. Бо у вас в шафі ж є пальто, яке так і не зносилося за 10 років, – міркує директор. – Але ви вже не можете його вдягнути, бо на вулиці вже зовсім інші кольори та форми. У більшості випадків одяг викидають сьогодні не тому, що він зносився, а тому, що вийшов з моди.

Утім, викинутий немодний одяг в Україні становить і конкурентну загрозу для швейних підприємств.

У містах процвітають мережі секонд-гендів, винаймаючи величезні торгові площі на центральних вулицях. Усе це – від бідності людей, пояснює фахівець.

– Якби сьогодні не пустити секонд-генд в Україну, то вітчизняні швейні фабрики зробили б неймовірний ривок вперед. Але поки що це недоцільно, просто через бідність. Як тільки рівень українців зросте, це необхідно буде зробити, – вважає Мирослава Каламуняк. – Іноді нам закидають, що шиємо у дорогому сегменті. Але ми не можемо конкурувати на ринку секонд-генду, це зрозуміло. Якщо його не буде, то одразу з’явиться вітчизняний одяг і дорогий, і середньої ціни, і дешевий.

Замовникам з країн ЄС "Ужгородська швейна фабрика" шиє також для дорогого сегменту – це одяг всесвітньо відомих брендів Marc O'Polo, Hugo Boss, Dolce&Gabbana, Gerry Weber та інших.

На виготовлених в Ужгороді виробах на бірці ви побачите напис "Made in Ukraine". Бірочки з ціною у різних валютах та усім необхідним маркуванням до цього одягу одразу прикріплюють в Ужгороді.

Порада четверта:
бути професіоналами

Успіх у будь-якій справі вимагає професійності. А у виході на зовнішні ринки – й поготів.

– Я завжди кажу: от у нас в місті є 500 перукарів, але тільки до двох-трьох черга на тиждень. Інші сидять і чекають клієнтів, – каже Мирослава. – При тому, що ті двоє-троє просять удвічі вищу оплату за свою послугу. Всюди в ціні професіоналізм.

За її словами, українські виробники так само можуть заробляти на своєму професійному рівні, отримуючи дорожчих замовників, котрі стали можливими завдяки асоціації з ЄС та зменшенню мита. "А дешеві замовники як були у бідніших, ніж ми, країнах, так і залишилися там", – додає вона.

Також українські виробники якісної продукції мають перспективи продавати в ЄС власний продукт під своїм брендом.

Порада п’ята:
подбати про естетику виробництва, безпеку і… туалетний папір

Перш ніж обрати фабрику для свого замовлення, європейський інвестор завжди проводить аудит наявних підприємств. А це понад 200 різноманітних пунктів – від пожежної безпеки і естетики виробництва до наявності гарячої води і туалетного паперу у вбиральнях.
Тож заощадивши на рулоні гігієнічного засобу, можна втратити такі бажані інвестиції.

Замовник також поцікавиться, чи захищені належним чином ваші працівники, чи не експлуатується тут дитяча праця, який рівень зарплат, режим роботи, відпустки тощо.

А європейські гроші особливо актуальні для українських підприємств через високу вартість вітчизняних кредитів. У нас кредитуються під 24%, а в ЄС бізнес отримує практично безкоштовний кредит за 1%.

– У нашій країні багато чого робиться, справді відчутні певні реформи попри проблемні моменти. До прикладу, ми більше не боїмося тиску перевірок, – каже Мирослава Каламуняк. – Я не проти законних перевірок, але раніше, якщо ти працював, то ніби був усім щось винен, весь час під загрозою контролерів. Крім того, регулярно і справно повертається ПДВ, це дуже важливо, ми вже забули про минулі проблеми з цим.

Наша співрозмовниця зазначає, що попри певні претензії рухається і боротьба з корупцією, інакше поводяться чиновники.

Але найпроблемнішою залишається саме фінансова система. Виробники не можуть дозволити собі кредит за 24% річних, бо відсотки з’їдять всю рентабельність.

– Зараз ми конкурентніші зі своєю робочою силою, послугами. Як тільки нам стануть доступні нормальні кредити, зможемо конкурувати і з готовим товаром, – каже директор. – Асоціація, з усіма її ризиками, дає більше можливостей. Переконана, що все більше підприємств почнуть цим користуватися.