Скільки платять скупі?

Оскільки не одне десятиліття хворий, і не тільки фахово, на туризм (а він лише за належного ставлення до нього чиновного люду грошима-надходженнями може перекрити, як бугай вівцю, оту всю МВФівську "допомогу"), то повсякчас рахую. От, приміром, до Києва лише упродовж січня—червня минулого року завітали тільки через аеропорт "Бориспіль" і центральний залізничний вокзал туристи з Ізраїлю (57132 особи), США (44373), Росії (40889), Німеччини (37767), Білорусі (32707), Туреччини (26289), Великої Британії (24579), Азербайджану (21985), Франції (18951), Італії (16731 особа) etc. Усі, звісно ж, із гаманцями та картками. А скільки з цих гостей бодай частково спорожнили їх, щойно ступили на українську землю, у, приміром, туристських інформаційних центрах (ТІЦ), балачки про які точаться вже навіть не одне десятиліття (перша спроба створити цих "помічників" туристів у столиці сягають 1998-го, і автор був одним із її ініціаторів)? Для зацікавлених: лише щойно в аеропорту "Київ", що в Жулянах, розпочав роботу ТІЦ, відкриття якого викликало чимало запитань, передусім, за яким принципом відбирали його працівників та якою була стратегія підбору інформаційних матеріалів? ТІЦ, зокрема, мають виконувати й роль своєрідного маркетолога: враховувати запити й побажання клієнтів та оперативно і відповідно на них реагувати. Лише за таких умов можна говорити про ефективність їхньої діяльності та відповідність власній назві. Про те, що чиновництво різного калібру полюбляє різноманітні масові заходи (кошти на які воно ж завбачливо передбачає в бюджетах), не знає, мабуть, лише невіглас. Не виняток і туристські виставки (ярмарки). Та якщо представники інших країн беруть участь у цих заходах із метою належної промоції туристсько-рекреаційного потенціалу своїх міст/регіонів/держав (задля збільшення в них числа туристів і відпочивальників), то наші відповідальні за цю царину особи не від сьогодні визначили ці івенти як гарне місце для тусовки. Оскільки набагато простіше (й приємніше, у тому числі в матеріально-фінансовому плані) на інших дивитися, ніж себе показувати. Якщо ж для галочки треба відзвітувати, то вітчизняні умільці виділені (собі ж) кошти списують у таких статтях витрат, про які в країнах — метрах туризму згадують як про картинки з минулого. З огляду на зазначене показовими є "Основні заходи із реалізації програми розвитку туризму в м. Ужгороді за рахунок бюджетних коштів на 2017 р.", в яких з-поміж усіх заходів ви не знайдете жодного, що має стосунок до нинішнього століття з його Інтернетом, соціальними мережами, мобільними додатками та аудіогідами. Проте є "виготовлення мобільного туристичного стенду про туристичний потенціал Ужгорода для участі в туристичних виставках та ярмарках" (п. 2), "організаційна підтримка та проведення конференцій та семінарів" (п. 3) і (зверніть увагу на дублювання. — І.В.) "організація, проведення та участь у вітчизняних та міжнародних заходах у сфері туризму (семінари, конференції, виставки, інформаційні тури та ін.)" (п. 5). Одесити ж, які запланували бути присутніми цьогоріч на 14 міжнародних турвиставках (від Пекіна до Барселони), вважають, що іноземців Північна Пальміра може вразити лише медичним і шопінг-туризмом. А от про те, що жителів Туманного Альбіону, столиця якого щороку приймає учасників топового туристсько-виставкового заходу, могла б вразити (і в цьому автора запевняла його учасниця) належно оформлена та представлена інформація про одеське коріння одного з королів шпигунів і співробітника британської розвідки, — ані слова. І це попри те, що операції, блискуче проведені ним, увійшли в навчальні посібники спецслужб багатьох країн. Йому навіть у 800-сторінковій "Енциклопедії шпигунства" приділено чотири сторінки, та є півтора десятка згадувань в інших статтях, чого не удостоївся жоден ас світової розвідки. А в фінському місті Турку в єдиному у світі Музеї шпигунства є цілий стенд, присвячений цій особі. В історію він увійшов під іменем Сідней Джордж Рейлі, але ніколи не забував свого справжнього імені, як і міста, в якому з'явився на світ і провів дитинство та юність. Зиґмунд Маркович Розенблюм, який народився в Одесі, принагідно надихнув й І.Флемінга на створення образа агента 007 Джеймса Бонда. Як можна вирахувати ефективність участі у виставці (і, відповідно, коефіцієнт корисної дії)? Якщо на заходах, які рекламують озброєння/медобладнання/продукти харчування тощо, пропозицію (експонати) можна побачити на власні очі, помацати руками, а також ознайомитися з ними у дії, почути коментарі фахівців й отримати від них відповіді на запитання, то на турвиставках пропонують до продажу не продукт, а послугу. Тож цілком логічно, що упродовж останніх років дедалі більше потенційних туристів задля пошуку місць, які вони воліють відвідати, віддають перевагу Інтернету. Який і покаже, і розповість. А електронна пошта уможливить улагодження необхідних формальностей. Отже, швидко, вигідно, безпечно. Туризмологи столичного Шевченкового університету не від сьогодні моніторять смаки та вподобання потенційних (і не лише) вітчизняних та іноземних туристів. І на результати цих досліджень мали б зважати (чи не очевидно?) як ті, хто призначений опікуватися цією цариною, так і її активні і не дуже гравці (заклади розміщення, харчування та розваг, туроператори, гіди, видавництва, мас-медійники, ІТішники та ін.). Зокрема, опитані наприкінці минулого року жителі Словаччини серед джерел, якими вони користувалися для отримання туристської інформації про Україну, назвали: пошукові системи (80% респондентів), соцмережі (70%), туристські форуми/портали, промо-ролики (в YouTube) та часописи своєї країни (по 20%). Ефективними ж засобами популяризації України, на думку респондентів, є такі: туристські сайти/портали, сторінки в соцмережах і промо-ролики (в YouTube) (по 60% опитаних), багатомовний національний туристський портал (50%), інформація в часописах Словаччини та участь у міжнародних туристських виставках/ярмарках (по 20%), дописи в електронних туристських часописах, а також промо- (для дипломатів і представників турбізнесу) і прес- (для журналістів) тури (по 10%). Щодо згаданого національного турпорталу (поява якого, зауважує директор департаменту туризму та курортів Мінекономрозвитку І.Ліптуга, затягується через неповороткість вітчизняної бюрократичної машини), то його обов'язковими рубриками словаки назвали пам'ятки (історії, культури, природи) (80% опитаних), розміщення/проживання, гроші та бюджет (по 70%), ресторани і гастрономію (60%), музеї, скансени (50%), туристські формальності, транспорт, путівники та драйвери, активний відпочинок (по 40%), здоров'я та безпеку, шахрайство (по 30%), оренду автомобілів (20%), бюро подорожей і мобільні додатки (по 10%). Sapienti sat? Безперечно! Проте чи чув широкий загал про активну та, головне, результативну співпрацю тих, хто намагається заробляти гроші на туризмові й рекреації, та профільних навчальних і наукових (приміром, Держустанови "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України") інституцій? "Ресурси у нас є. Нам мізків бракує" Про те, що країна починається зі столиці (у буквальному розумінні також), не варто розводитися. Чим може похвалитися головне місто України, відвідати яке воліє чи не кожен другий з опитаних іноземців? Сайт "Київ туристичний" спромігся лише на дві мови (принагідно: його лондонський відповідник дванадцятимовний, берлінський потішить чотирнадцятьма, у тому числі японською, китайською, корейською та турецькою). "Перли" ж цього джерела інформації (на кшталт "Князь Володимир 988 року прийняв християнство з Візантії та запровадив його як державну релігію Київської Русі") заслуговують на те, аби його студіювали як філологи, так і психологи. "Багатомовність" як столичного, так і регіональних туристських сайтів не від сьогодні стала притчею во язицех. Пояснення чиновного люду на кшталт "на це немає коштів" не витримує критики. Адже держава не збідніла на профільні навчальні заклади, які готують мовознавців і перекладачів. І з якими — задля обопільної вигоди — має співпрацювати влада (як центральна, так і регіональна). Тільки в столиці діють два інститути Конфуція (у Шевченковому та лінгвістичному університетах), проте чиновний туристський люд наразі лише розводиться (у тому числі й у соцмережах) про здійснювану боротьбу за китайського туриста (який, до слова, залишає в країні перебування на тисячу доларів більше, ніж його колеги з інших країн). Освітяни ж мають надію, що справу з місця зрушить нещодавно підписаний КМДА і КНУ імені Тараса Шевченка договір про співробітництво, який одним із напрямів спільної діяльності визначає "просування київського туристичного потенціалу в Україні та за кордоном". Якщо конкретно, то студенти-туризмологи братимуть участь у творенні контенту вже згаданого турсайту (про це ще в лютому минулого року говорив очільник столичного туризму А.Тараненко), а філологи — у його перекладі. У січні до Житомира завітали — з нагоди чергової річниці від дня народження основоположника прикладної космонавтики та конструктора перших космічних апаратів, уродженця цього міста С.Корольова — співробітники Литовського етнокосмологічного музею. Литовці, які раніше бачили житомирський музей космонавтики ім. С.Корольова лише на світлинах, були вражені експозицією, зауваживши, що про кожен з експонатів можна говорити годинами. "Я думаю, що Житомир має потенціал представити себе як наукове місто з іменем Корольова, тому що це ім'я значуще для всього світу", — наголосив керівник едукаційного відділу Лінас Шмігелскас. А екскурсовод Еволдас Камінскас зазначив: "У вас прекрасні експонати. У нашому ж музеї все йде через розмови, у нас майже немає експонатів. Коли у нас буде зал космонавтики, було б дуже добре отримати хоча б частину від фюзеляжу, і ми годинами розповідали б, що це частина якогось там "Союзу". Отже, є що показувати (і на цьому заробляти). Проте на сайті розхваленого литовцями музею (дійсно унікального!) у віконцях рубрик "Наш колектив", "Структура музею", "Наукова діяльність", "Освіта. Культура. Мистецтво" та інших — порожньо. У віконці ж "Гості музею" остання подія — аж з квітня 2014-го. Подібна ситуація і з іншими музейними закладами цієї області. Проте вона не унікальна: я уже наголошував (у своїх публікаціях у DT.UA) на тому, що музейний туризм в Україні (попри багатющий й цікавенний потенціал) навіть не в статусі немовляти. Як і на тому, що винуватцями такого становища є як самі музейні працівники (котрі невідомо з якого дива сподіваються на "добру" владу), так і профільні чиновники, яким і зарубіжний досвід (певне ж, позитивний) — не указ. Принагідно: штат Мічиган у 2011 р. заробив на туризмові 2 млрд дол. Одним із найвідвідуваніших був тоді Детройтський інститут мистецтв, який входить до п'ятірки найбільших художніх музеїв США. Ця музейна інституція зберігає майже 60 тис. експонатів загальною вартістю близько 2 млрд дол. Величезний потенціал в Україні має й залізничний туризм, свідченням чому є вітчизняний (саме так!) досвід. До того, як у черкащан відібрали (донецькі) майже стотонний паротяг 1941 року випуску (машиністи називали його лагідно "Сомом"), це диво техніки орендувала київська турфірма "Джерело" і катала нашою країною, Росією та Європою багатих туристів з Німеччини, Нідерландів, Британії, США, Японії, Швеції (по Україні ж у турах до Джанкоя, Ізмаїла, Рахова, Львова та Білгорода-Дністровського найчисленнішими були німці та голландці). До паротяга, який у каталогах європейських турфірм називали "вікном в Україну", чіпляли готель на колесах — кілька старовинних відреставрованих вагонів, у кожному з яких було по сім купе. З пропонованого сервісу: душ, міні-сауна, ресторан і концертна зала з живою музикою. У складі команди, яка обслуговувала турпотяг, були кухарі, музиканти, охоронці. Проте в депо селища Цвіткове є ще кілька старих парових машин, які ентузіасти відновлюють, попри брак коштів і відписки з відповідних інстанцій ("Укрзалізниця" ж мовчить). Час від часу раритетні зразки викликають інтерес у істориків і кіношників. Половина ж цієї техніки, зауважують майстри паровозних справ, ще може неабияк послужити людям. Тож чому б не повторити досвід "Джерела"? І підприємство заробляло б на цьому гроші. Поділяє позицію реставраторів і Цвітківський селищний голова В.Полуєв: "Депо має працювати на розвиток туризму. Тут також доцільно створити музей раритетної техніки". Та чи дослухаються до цих пропозицій керівники профільного відомства, питання риторичне. "Где деньги, Зин?" Сьогодення багате на переможні реляції слуг государевих про збільшення надходжень від туристського збору (а очільники Херсонщини ледь не на сьомому небі від того, що в область торік приїхало аж 3,5 млн відпочивальників, хоча завдячувати треба зовсім не їм, а сумному факту анексії Криму). Проте намагатися довідатися, на що ж витрачаються ці кошти, марна справа. Моє спілкування з вітчизняними чиновниками різних рангів, відповідальними за туристсько-рекреаційну царину, засвідчило, що значна їх частина є некомпетентною як у загальних питаннях, так і у вузькопрофільних. Але не завжди можновладці винні в цьому. До сьогодні в структурі органів регіональної виконавчої влади туризм куди лише не пришивають — до управлінь і департаментів, відділів і секторів, культури та інфраструктури, економіки та… Те ж стосується й фахівців зазначених підрозділів, які ще вчора були відповідальними за інші сфери та напрями. Тож очевидною є потреба у навчанні/підвищенні кваліфікації зазначеного контингенту. І цьому, що також зрозуміло, повинна сприяти вітчизняна туризмологія (про понад сто профільних кафедр я уже згадував у попередніх дописах у DT.UA), граніт якої вже не одне десятиліття гризуть десятки докторів і сотні кандидатів наук. Лише туризмологи Шевченкового університету можуть запропонувати чимало різноманітних тренінгів, майстер-класів, лекцій, work-shops тощо. Спікери ж проекту "Місто: розвиток через туризм" пропонують населеним пунктами і природним національним паркам консультування та розробку стратегічних документів з розвитку туризму; брендування та просування осель як туристично привабливих центрів; координацію інфраструктурних проектів; проведення навчань з розвитку туризму в населених пунктах і підвищення ефективності турбізнесу; консультування з питань започаткування туристського бізнесу та розвитку туризму в оселях. Постановою Кабінету міністрів від 1 березня 2014 р. №65 "Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету" (скасованою, зауважу, відповідною постановою цього ж органу влади №710 від 11 жовтня 2016 р. "Про ефективне використання державних коштів") чиновники прикривають небажання віднайти бодай символічні суми (чи не стали б тут у пригоді згадані "надлишки" туристського збору?) на розробку науковцями — на основі ґрунтовних досліджень відповідного потенціалу та аналізу світових тенденцій розвитку цієї царини — регіональних концепцій, стратегій і програм розвитку туризму та курортів. Бо ці документи мають на меті сприяти перетворенню турбізнесу та курортної справи на високоефективні галузі економіки, які заразом і соціальну сферу належно підпирають. Укотре згадується Р.Рейган з його "Ми фінансуємо науку не тому, що багаті. Ми багаті тому, що фінансуємо науку". Захід як засіб Євробачення — гарна нагода зробити бодай столицю україномовною. Не в сенсі "всі стали говорити українською", а бодай у назвах бізнесових і торговельних інституцій (на англійську не зазіхаю). Пригадується, як за очільництва Ю.Лужкова столиця північної сусідки за одну ніч позбулася хот-догів та отримала "гарячих собак". Тож із відповідним клопотанням щодо зазначеного до київського міського голови звернувся Інститут досліджень діаспори. Якщо ж гості пісенного фестивалю, які навесні завітають до Києва, не побачать цих змін, почуватимуся, як у часи, коли президентом моєї країни був кримінальник.
Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/macrolevel/skilki-platyat-skupi-_.html