Сумна історія зі щасливим кінцем: як закарпатка на заробітки в Туреччину їздила

Софія танцювала, майже відколи почала ходити. У шкільні роки струнка, симпатична дівчина займалася хореографією, вкладаючи в хобі всю свою душу. Жила танцем, музикою, рухами… Іноземні мови хустянці теж давались легко, тому, вичитавши  в Інтернеті оголошення про роботу танцівницею у одному з нічних клубів Туреччини, легко спокусилася на пропозицію. Заради мрії навіть кинула навчання в університеті…, - пише zakarpatpost.net.
Belly Dance по-турецьки
У східній незнайомій країні закарпатці було досить нелегко. Дівчат розмістили у пансіоні і сказали, що поки не опанують  традиції, культуру поведінки та танцювальну майстерність на належному рівні, жодної ліри не отримають, навпаки, проживання, харчування та приватні уроки вони мали згодом оплатити із зарплати. У Софії не було потрібної пластичності та динамічності, але вона дуже старалася. Заняття проводились англійською, але паралельно дівчата вчили турецьку. До роботи українки приступили лише через три місяці після приїзду в країну зірки й півмісяця.
На подив Софії, ніякого клубу, про який ішлося в рекламі не було. Дівчат відвозили на приватні вечірки, де вони мали розважати заможних турків. Від роботи українки знесилювалися так, що інколи навіть падали… майже непритомні…  Але хворіти нікому не дозволяли, бо потрібно було «відпрацьовувати» утримання. Однак платили дівчатам дуже мало. Софії здавалась,що вона потрапила в таку халепу, з якої ніколи не виплутається. Аби швидше «перекрити борги» господар пропонував танцівницям надавати клієнтам і послуги інтимного характеру. Для Софії це  було дикістю, тому вона будь-за що вирішила рятуватися… втечею…
Алладін-рятівник
Оскільки документів у дівчат не було, їх одразу ж після приїзду в Туреччину забрав «роботодавець», Софія вирішила вночі «накивати п’ятами» через вікно й одразу звернутись до поліції. Готова була навіть сидіти за ґратами, як біженка, аби тільки забути про «танцювальне пекло».  Та по дорозі втікачку помітив один з колишніх клієнтів. Він силою затягнув дівчину в автомобіль і відвіз до себе додому. Метін  порадив Софії утриматись від походу до правоохоронців. Уважно вислухавши українку, запевнив, що викупить її від «господаря», який є його давнім знайомим.
Уже за дві години турок справді повернувся з документами закарпатки. Софія відчувала глибоку вдячність, ладна була зробити все для чоловіка, який став її янголем-рятівником. Однак Метін нічого не хотів від дівчини і відвіз її в аеропорт. Прощаючись, Софія розплакалась і обіцяла як тільки зможе, повернути йому гроші.
Випробування долі
Вдома Софії не було тільки шість місяців, а дівчині здавалося, що минула вічність. Про турецькі пригоди батькам вона нічого не розповіла, тільки заявила, що покинула навчання на математичному факультеті, бо планує вступати в університет культури… на хореографію. Незабаром вона справді стала студенткою омріяного вишу. Із Метіном дівчина спілкувалась телефоном, кілька разів турок навіть приїжджав до неї в гості. Будь за що закарпатці хотілось повернути гроші своєму рятівнику, тож вона підробляла де тільки могла. Та згодом доля піднесла їй новий сюрприз – дівчина отримала серйозну травму. Необхідної ж суми на лікування не було. «Злити душу» вирішила єдиному надійному другові – Метіну. Уже наступного ранку той був у Києві.
Турок відвіз Софію у одну з кращих клінік Німеччини, де українку прооперували і поступово здоров’я налагодилось. Проте тепер вона відчувала себе вічною боржницею турецького приятеля. Навчання таки довелось покинути і велика сцена тепер залишилась лише у фантазіях Софії. Відчай був настільки сильним, що не хотілось жити. Метін заспокоював знайому, як тільки міг і, аби вона змінила оточення та розвіялась, запросив до себе у гості.
Закарпатська «Шахерезада»
У квартирі турка спогади один за одним сумно проносились перед очима Софії. Вона згадала, як уперше потрапила до Туреччини, як познайомилась із Метіном, як він врятував її від грізного Саїда. З’ясувалося, що «бізнес» рабовласника-танцюриста давно «прикрила» поліція, що дівчата всі вже давно в Україні, а шантажист-обманщик сидить у в’язниці. Проте навіть така вісточка не радувала Софію.
Разом з Метіном дівчина об’їздила майже всю країну солодкого відпочинку і поступово зрозуміла, що чорноокий приятель став головною людиною в її житті. Турок теж тягнувся до української красуні і намагався всіляко догодити дівчині. Поступово біль у серці Софії із-за нереалізованої творчої діяльності змінювало дивне відчуття пристрасті…
Зараз у Софії і Метіна десятирічний син та п’ятирічна донечка. Вони працюють у туристичній інфраструктурі, у Закарпаття приїжджають доволі рідко. Жінка не шкодує, що доля в неї склалась саме так, але сподівається, що Айлін таки піде її стопами і стане справжньою професійною танцівницею.