Кіоскерка зі Сваляви: Земляки хочуть знати, хто кого вбив чи запалив

Іншого заголовка для цього матеріалу, як і для теми загалом, важко навіть придумати: у ньому все ємно та змістовно про жінку, яка в ларьочку продає пресу.
Для багатьох людей знайомство з чужим містом починається з газетного кіоску, а у Сваляві й поготів, адже один із трьох «укрпоштівських» розташований на автовокзалі (решта два – у центрі міста). Що це за місцина – розказувати не треба. Щодня автобуси привозять сюди та відвозять звідси тисячі людей, чимало з них час очікування «убивають» коло ларька, яким «завідує» Марія Кульчицька. Не тільки купують газети, журнали, книжки, листівки, а й спілкуються з нею, розпитують про місто, його жителів, задають десятки інших найрізноманітніших питань. Нерідко вона стає таким собі довідковим бюро, а коли порадить, що з того чи іншого приводу можна прочитати, люди дякують від душі. Звісно, головне для Марії Іванівни – продати «паперовий» товар. Однак для цього треба не тільки вміло зробити його викладку, а й насправді з покупцем зичливо, грамотно розмовляти, декого в чомусь навіть переконати. Є, звичайно, «сухарі», котрі, придбавши те чи інше видання, вмить із поля зору зникають, але трапляються й такі, які мило побесідують, поцікавляться, що пише свіжа преса, які в місті чи в області новини тощо.
Більшість читачів купують два-три видання, а окремі любителі друкованого слова набирають на 50 – 60 і навіть більше гривень. Кілька років тому таким чином із пані Марією познайомився і автор цих рядків, узявши на дорогу в електричку на Львів цілу кипу всеукраїнських газет. Придбав навіть кілька номерів місцевого видання. Потім усю дорогу добрим словом згадував кіоскерку, яка щиро нарадила і це чтиво. А тепер, скільки б разів у Сваляві не бував, завжди навідуюся в кіоск на автовокзалі та в «доважок» купую «інтелектуальний товар», спілкуючись із говірким і порядним продавцем.
Отже, довідався, що М. Куль­чицька є свалявчанкою, а в цьому газетному кіоску працює рівно десять років. Хоча загальний її поштовий стаж – майже півтора десятка літ. Трудову ж діяльність починала в 1975-му на колишній меблевій фабриці верстатницею. Коли вже отримала диплом про закінчення Хустського лісотехнічного технікуму, їй доручили посаду майстра. Згодом фірма, якій віддала 27 років, розпалася, й вона, як і сотні-тисячі земляків, змушена була шукати роботу в іншій сфері. Завдяки знайомим спершу потрапила сортувальницею на склад у районному відділенні «Укрпошти», а невдовзі пішла в кіоск продавати новинки. Звісно, робота не надто прибуткова, однак вона цікава тим, що є можливість першою довідатися, що пишуть місцеві або ж крайові видання. Моя співбесідниця не приховує: як тільки машина завезе свіжу пошту, вона намагається переглянути максимум газет, аби бути в курсі, де що опубліковано. Адже багато хто якраз і купує ті чи інші видання після її рекомендації. Хоча є читачі, яких давно пізнає в обличчя, тож знає, чому віддають перевагу і які саме теми їх цікавлять. Буває, що коли немає того чи іншого покупця, то газетку відкладає. Свою роботу називає специфічною, любить її до безтями, ділиться також думками, часописи з якими статтями найшвидше розпродуються, на яку продукцію є попит і що свалявчани та гості купувати не бажають.
У місті існує також приватна торгівля пресою. Однак із того часу, як цим маленьким бізнесом рідше займається відомий на Свалявщині популяризатор друкованого слова та великий друг усіх свалявських читачів Ілля Жига, більшість знову повернулася до кіосків. Бо хто звик читати, той ніколи не засне без улюбленого видання. Тож хотілося б, щоби «Укрпошта» дбала про естетичне обличчя ларьочків, тоді можна збільшувати кількість видань для реалізації.
«А що полюбляють читати місцеві»? – запитую Марію Іванівну. «З-серед усіх газет «Експрес» – найбільш ходовий товар, далі йдуть тижневики «Новини Закарпаття», «Вісті Свалявщини», які купують, аби місцеву інформацію мати з перших вуст», – відповідає. Відтак наша розмова плавно переходить про тематичне, статусне розмаїття. Що, мовляв, читає молодь, чому віддають перевагу дорослі та особи старшого віку? Кіоскерка зауважує, що як туристи, так і земляки хочуть мати повний набір фактів із кримінальної тематики (по-народному – хто кого вбив чи запалив), цікавить їх також ділова хроніка (бізнес, робочі місця, ціни на повсякденні товари), новини міськради та «білого дому» і т. д. Але недарма кажуть, що про смаки не сперечаються, тож на кожну статтю, репортаж чи замальовку знайдеться свій читач. А щодо політики, то нею вже всі «перенаситилися». Між іншим, деякі читачі підходять і пропонують теми, які продавець газет «підхоплює» та підказує місцевим журналістам.
Трапляється, що коли давно немає публікацій того чи іншого автора, зауважує жінка, то покупці преси перепитують, мовляв, чи цього разу «ім’ярек» щось цікаве написав? А ще кіоскерка згадала кілька смішних історій. Зокрема одного разу підійшов чоловік і почав роздивлятися газети, а потім глянув на автобус, однак той на звичному місці вже не стояв – був за поворотом. У ньому «поїхали» речі, куртка та інший багаж пасажира. Довелося роззяві ловити таксі та доганяти рейсовий автобус. А інший чоловік якось, не розрахувавшись, «прихопив» цілий оберемок газет і журналів, прожогом подався до автомашини та поїхав собі. «Не бігти ж за ним і не викликати поліцію, – розповідає пані Марія. – Подумала: може, не має грошей чи вони в салоні. Однак через два чи три дні підходить дівчинка-школярка, приносить усе те чтиво, а на додачу ще й 50 гривень…» Кіоскерка хотіла довідатися, хто був тим загадковим читачем, але юнка вибачилася та побігла в бік базару.
М. Кульчицька й сама неабиякий любитель чтива. Розповідає, що свого часу в школі найбільше захоплювалася історією. Зізнається: зараз найперше розгортає районну газету, яка, за її словами, стає дедалі цікавішою та змістовнішою. Тож і агітує за неї обома руками. До речі, ця весела і ввічлива кіоскерка в останній день грудня святкуватиме ювілей – їй виповниться 60. Крім того, що з цією радісною подією її привітають численні покупці, сюрпризи піднесуть і близькі та рідні, у тому числі четверо дітей та аж дванадцятеро онуків. Так-так, вона не тільки багатодітна мати, а й свекруха, теща, бабуся. Ось такий у нас вийшов портрет свалявської кіоскерки, яка і сама в газети закохана, і сотням людей прищеплює таку ж небайдужість до преси.
Михайло СИНЬООКИЙ скачать dle 11.3