Фемінізм на Закарпатті: історія виникнення, ґендерна рівність і боротьба із стереотипами
- 5-03-2017, 15:20
- Новини / Закарпаття / Суспільство
- 0
- 337
Останнім часом в українському суспільстві спостерігається пожвавлення інтересу до фемінізму. Сьогодні, 4 березня, в Ужгородському прес-клубі говорили про ґендерну рівність. Спілкування відбулося у форматі лекції-бесіди під назвою «Фемінізм від А до МИ». Захід організувала освітня платформа Equality Lab.
Маріанна Колодій, директор Закарпатського центру ґендерної освіти при УжНУ, соціолог, психолог, розповіла про історію виникнення цього явища, а також про фемінізм в Україні, зокрема й на Закарпатті. Лекторка називає себе ліберальною феміністкою і вже не один рік відстоює права жінок у суспільстві.
Із поняттям «фемінізм» в українському суспільстві пов’язано багато стереотипних асоціацій. Зазвичай складається уявлення, що феміністка – це жінка, ображена на чоловіків і весь світ загалом через проблеми в особистому житті і тому подібне. Хтось такими уявляє людей нетрадиційної орієнтації. Також стереотипним є агресивність культу. Деякі критики переконані, що феміністки сіють ворожнечу між статями і пропагують ідеї чоловічої неповноцінності. Проте такі уявлення є хибними, і багато людей, які погоджуються з тим, що права жінок потрібно відстоювати, не називають себе феміністами лише через неінформованість і ті ж суспільні стереотипи.
Насправді фемінізм починався як жіночий рух за свої права. Цікаво й те, що це явище починає набувати популярності й серед чоловіків. Тому сьогодні це рух людей за права жінок. Побутує думка, що на одну феміністку припадає тисяча не феміністок. Але від того, що одне явище можна називати по-різному, проблема не меншає. Чого тільки вартує виборювання жінками права не страждати від насильства в сім’ї!
Стереотипи навколо фемінізму на Закарпатті
На Закарпатті із покоління в покоління передаються стереотипні моделі сім’ї, де на жінці, як кажуть, «тримається три кути хати». Будь-яка відповідальність за крах родинного затишку, вважають, лежить все-таки на жінці. Тому боротьба проти насильства в сім’ї є нелегкою, бо жінки звикли терпіти, важко працювати на роботі, а потім ще й виконувати всі домашні справи, не залишаючи часу навіть на відпочинок.
Цікаво й те, що в Україні є 420 професій, відповідні посади яких не може займати жінка. Насамперед, це металургійна галузь, шахтарська тощо. Проте, за словами директора Закарпатського центру ґендерної освіти при УжНУ, соціальна нерівність відбувається й під час здобування освіти. Зокрема, Маріанна Колодій розповіла, що донедавна в оголошенні про набір студентів до Мукачівського військового ліцею йшлося тільки про хлопців, і лише після зауваження пані Маріанни оголошення таки змінили. Тож тепер хоробрі дівчата теж можуть спробувати себе в здобуванні «мужнього» фаху.
Маріанна Колодій розповідає: «Розвитку фемінізму не сприяє соціально-економічна ситуація. Чим гірше ми живемо, тим буде сильнішою ідея патріархальної сім’ї. Зараз молодь мислить шаблонно: створення сімей та романтичні відносини за шаблонами, наприклад, свічки, шампанське, коліно... Колись такого не було».
Неможливо визначити точну кількість феміністок на Закарпатті. Раніше Закарпатський центр ґендерної освіти при УжНУ проводив опитування серед ужгородців, згідно з яким приблизно 70% погоджувалися з тим, що жінки мають право на освіту та інші рівні з чоловіками права. Але тоді, коли їх прямо запитували: «Ви феміністка?» – 90 % відповідали запереченням. Це свідчить про те, що люди погоджуються з ідеями, але ще не готові цей термін сприймати.
«Загалом Закарпатська область прогресує в плані ґендерних установок: від місця жінки і значення чоловіка до всіх інших. Має значення й вплив кордонів, люди стали більше виїжджати, ця мобільність й інтеграція також впливає. Але, наприклад, в 2010 році спостерігався так званий відкат. Причиною став вплив нерелігійних організацій або культів, тих, що називають в народі «віруючі». Вони позиціонують себе як протестанти, хоча Рада Протестантських Церков не всіх їх визнає. А в нас на Закарпатті навіть окремі поселення виникають таких організацій (Іршавський, Великоберезнянський, Тячівський райони), які є абсолютно патріархальними. Там не культивується необхідність освіти для жінки. І це не ромські поселення, як прийнято думати. Це абсолютно аграрного типу поселення, де основною місією жінки вважають тільки народження здорового потомства. Чоловіки ж тут зберігають свою соціальну активність. Проте ми сподіваємось, що це не буде поширеним явищем на Закарпатті», – розповідає Маріанна Колодій.
З історії виникнення фемінізму
Лекція «Фемінізм від А до МИ» стосувалася, насамперед, історії виникнення та розвитку цього явища у світі. Фемінізм – низка рухів та ідеологій, що мають спільну мету: встановлення і досягнення у суспільстві рівних політичних, економічних, культурних, особистих та соціальних прав для жінок. Символом цього явища є стиснутий кулак, який розуміють як знак боротьби і опору, а також бузковий (фіолетовий) колір.
Термін «фемінізм» з’явився 1837 року, а засновником цього руху є французький філософ Шарль Фур’є.
Першою феміністкою вважають Мері Уолстонкрафт, британську письменницю і філософа, яка намагалася пояснити, що всі проблеми жінок у Британії – від безграмотності. Її ідеї набули популярності серед жіночої половини населення. Привернення великої уваги до питання освіти жінок і стало поштовхом для виникнення фемінізму.
Існує три етапи розвитку фемінізму. 1848 року в США виникає рух жінок, в основі якого була боротьба за однакові з чоловіками виборчі права. Це явище дістало назву «суфражизм». Також в основі «першої хвилі» фемінізму є рівність прав на рівні законодавства.
«Друга хвиля» критикує уявлення про те, що основне призначення жінки – материнство. Сімона де Бовуар намагалася підтвердити цю тезу, її праця «Друга стать» стала своєрідною «біблією» фемінізму. Французька письменниця і філософ обґрунтовує соціальне значення чоловіків і жінок, пробує розгадати причину відчуття меншвартості у жінок. Ключове – показує, що все жіноче сприймається як негативне, тілесне і другорядне, а все чоловіче – культурне, високе, краще. Феміністки «другої хвилі» не одягали рожеве, не фарбувалися і не підлаштовувалися під популярні образи «барбі», бо культура, як вважали, «насаджує» на жінку типові образи.
У 90-х роках ХХ століття виникає «третя хвиля» фемінізму, яка не має теоретичного підґрунтя. Представниці цієї течії намагаються дати відповіді на запитання, хто має більший вплив, як відбувається становлення чоловіків і жінок у суспільстві, чи існують інші ґендерні ролі. Феміністки «третьої хвилі» возвеличують ідею свободи особистості. На відміну від попередників, дозволяють собі підбори, косметику та інше, що також є вибором кожного і виявом свободи особистості.
Існують три напрями фемінізму: ліберальний, соціалістичний та радикальний. Ліберальний фемінізм зробив найбільший внесок для того, щоб жінки набули прав на законодавчому рівні. Важливо, що західна політкоректність щодо жінок – це, першою чергою, продукт ліберального фемінізму.
Представники соціалістичного (марксистського) вважають пригноблення жінок соціально-класовою проблемою. Прихильники цього напрямку розробили найбільше соціального захисту, що мав на меті вивести жінку з домашнього «рабства», підвищення рівня життя жінок. За допомогою того, що жінки вже стали значною робочою силою, вдалося збагатити економіку держави. З’явився термін «радянська емансипація». Тепер жінка працювала на роботі, а після цього продовжувала виконувати всі домашні справи, зокрема консервувати, вишивати, готувати тощо. Можна вважати, що риси цього явища є й у сучасному українському суспільстві, де жінка повинна виконувати одразу кілька ролей.
Представники «третьої хвилі» назвали це подвійною дискримінацією. З’явився радикальний фемінізм. Радикали почали жорстко виступати за знищення чоловіків як класу через стереотип, що чоловік кращий, сильніший, домінант тощо. Тому виникає потреба ліквідації цієї класової дискримінації.
Отож, сьогодні переважає ліберальний фемінізм і виборювати свої права зовсім не ганебно. Для розуміння цього потрібно просто позбутися стереотипів і переосмислити особисте ставлення до сучасного суспільства, а також утвердити роль жінки в ньому як незалежної і рівноправної особистості.
«Закарпатський кореспондент»
