Найвищі у світі перевали та золоті гори: як ужгородець подорожував Малим Тибетом (ФОТО)

«Скільки світу – стільки й дива», – каже українське народне прислів’я. Ужгородець Віктор Ганущин, біолог-мандрівник, неодноразово мав змогу переконатися в правдивості цих слів. Адже улюбленому хобі присвячує немало часу. 

Закарпатець уже побував у десятках різних країн, зокрема у національних парках США, Ісландії, Непалі, Шрі-Ланці, Індії, Індонезії, Намібії тощо. Проте особливою згадкою в пам’яті закарбувалася мандрівка до Ладакху, який через схожість з культурою і природою ще називають Малим Тибетом. 

Кажуть, Тибет – це «дах світу», а Ладакх – його горище, яке є частиною Індії. Це друга батьківщина буддизму і місце з найвищими в світі перевалами. Показав спікер Ладакх – частину індійського штату Джамму й Кашмір – на мапі. 




Оскільки мандрівник є біологом, він не повертається з подорожей з пустими руками або тільки сувенірами – з кожного куточку землі везе екзотичні рослини, які потім вирощує у власному саду. Cьогодні у нього один із найунікальніших садів не тільки на Закарпатті, але й в Україні.

Віктор Ганущин вирішив поділитися із широким загалом враженнями про подорож через найвищий автомобільний перевал світу; розповісти про кольорові гори – від золота до фіолету; найвищу зону землеробства; другу батьківщину буддизму та місцеві монастрирі. Реалізувати цей задум вдалося вчора, 23 листопада, на тревел-зустрічі в ужгородському концептуальному закладі відпочинку «Emidrand».




«Великий Гімалайський хребет – гори висотою 6-7 тисяч метрів – відокремлюють цю частину від іншої частини Індії як територіально, так і кліматично. Гори не пропускають жодну хмаринку, що йде від Індійського океану, або тих знаменитих мусонних дощів, які ллють в Індії. Тобто це дуже суха, зневоднена територія. І лише льодовики, які утворюються на високих вершинах в результаті конденсації і якоїсь атмосферної вологи, утворюють ріки, дають якісь джерела води», - розповів Віктор Ганущин. Зокрема, ріка Інд бере початок високо в горах. 


Ладакх знаходиться між хребтами Куньлунь на півночі, Гімалаї – на півдні. Як відомо, дослівно «ла» означає перевал, «дакх» — країна. Тут проживають різні народи – як індоєвропейського, так і тибетського походження. Це є однією з найменш населених областей Центральної Азії.

Як розповів Віктор Ганущин, на цій території є різні цивілізаційні потоки. «Люди, яких ми тут побачили, себе називають нащадками Олександра Македонського – залишки грецької армії десь у горах. Але пізніше стало відомо, що це – нащадки справжніх арійців», - каже ужгородець. 




Столиця Ладакху – місто Лех. Воно розташоване на висоті 3,5 тисячі метрів. Мандрівник зауважує: «Коли ви попадаєте туди, здається, що ви у Середньовіччі». 

Ті, кому пощастило побувати там, уже відчули на собі важке випробування для організму. Перебування на висоті 3,5 тисячі метрів потребує акліматизації. «Першого дня було важко. Організм вимагав адаптації, не вистачало кисню, важко було рухатися. Якщо плануватимете подорож до Ладакху, то два-три дні треба виокремити на саме звикання. Адаптація полягала в тому, що ми повільно потихеньку бродили вулицями Леха. Над містом Лех височіє древній палац. Вище за цей палац можуть бути розташовані лише монастирі», - каже мандрівник.




Землеробство на висоті 4,5 тисячі метрів, як виявилося, теж можливе. Усі озера на цій висоті солені, одне з них – Цо Морірі – прісне, що дає змогу вирощувати не тільки городину, а й збіжжя. Завдяки тому, що у новій частині Леху є зрошення, тут можна побачити багато рослин. Збирають місцеві жителі у середньому три урожаї на рік, не зважаючи на висоту.

Особливо мандрівників вразила одна із садиб. Тут вирощують різні квіти, мак, є й дерева… Що цікаво, дерева тут використовують і як постійне джерело будівельного матеріалу, і як паливо, обрубуючи нижні гілки. Сіно сушать на плоских дахах будинків. Є тут і тварини, зокрема ангорські кози, вівці, є й багато рідкісних, зокрема дикі родичі куланів – дикі осли.

Читайте також: Від Норвегії й до Китаю: як закарпатець подорожує світом

Було й те, що неабияк вразило мандрівників, – дороги. У високогір’ї, на висоті 5200 метрів, дороги надзвичайно якісні. А що найцікавіше – усю «чорну» роботу виконують… жінки! Саме місцеві мешканки власноруч піклуються про якість тамтешніх доріг. Чоловіки ж переважно працюють із технікою. 

Багато особливостей пов’язані з релігією. Тут переважає буддизм, тож усюди можна побачити молитовні барабани. Молитви тут не вимовляються вголос, для звернення до Бога достатньо просто покрутити рукою по колу цей барабан. Зокрема, ужгородець був свідком такого ритуалу – школярі, повертаючись додому, віддають шану Богу за щасливий день. А ще буддисти з кожної сім’ї одного хлопчика віддають у ченці.




Багато у високогір’ї є монастирів. Тут єдиною вимогою є роззутися, тіло не має бути оголеним. Особливо запам’ятався похід до монастиря Ламаюру. «Якщо хтось має якесь прохання до Бога, чоловік записує це на камені, що зберігатиметься в монастирі. Ще один варіант звернутися до Бога – підняти молитву якомога вище. Тому всі вершини в Ладакху в прапорцях. Місцеві вірять, що кожен буддист має піднятися на гору і там повісити прапорець із словами молитви. Переконані: на вітрі ті клаптики тріпочуть і несуть ці слова до Бога», - ділиться спостереженнями Віктор Ганущин. 

Мандрівник, розповідаючи про дивовижні гори, не міг стримати захоплення:
«Пейзажі дуже незвичні для нашого ока, просто космічні, це місце, яке хоча б раз у житті треба побачити. На вершині сидиш і здається, що до хмар рукою подати. Відчуття таке, ніби ти дійсно піднявся в небеса. А гори – золотисті, фіолетові, зеленкуваті. Справді як із золота. Відтінки вражають. Таке враження, що Господь, коли створював світ, всі фарби, що залишилися, порозкидав по Тибету».




Розповів Віктор Ганущин і про вартість подорожі, яку називає досить бюджетною: «З перельотом літаком, орендою джипа, з їжею бюджет подорожі по Леху та Гімалайському хребту протягом 20 днів коштував 1700 доларів на особу». Відзначив і позитивне ставлення місцевих мешканців до туристів.

Ужгородці не тільки дізналися багато цікавих фактів про цей унікальний регіон світу, а й спробували справжній пряний індійський чай масала. Закарпатець зізнався, хоче ще раз відвідати це місце, що й рекомендує іншим. 

Варто зауважити, це вже не перша тревел-зустріч, що відбувається в Ужгороді. Організатором доброї традиції заходів, які допомагають містянам дізнатися, як можна недорого та яскраво відпочити, є блогер-мандрівник Віктор Стинич. Уже 6-го грудня обговорять подорож до Провансу. Долучайтеся до захопливих розповідей про мандри! 

Юлія МЕДЮХ,
Закарпатський кореспондент