Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77
» » » Чому «золота лихоманка» на Закарпатті так і не почалася

Чому «золота лихоманка» на Закарпатті так і не почалася

Епопея з видобутком золота на Закарпатті тягнеться з кінця 1990-х, але досі так і не підійшла до якогось осмисленого фіналу.
За минулі два десятиліття отримати доступ до видобутку дорогоцінного металу намагалися різні інвестори і компанії, серед яких були як представники української влади, так і іноземні інвестори. Але нікому з них досі так і не вдалося запустити в Закарпатській області золотодобувну галузь і виплавляти українське золото.
18 років обману, корупції, інтриг, рейдерства зробили видобуток золота в Україні неможливим. Журналіст Денис Казанській у своїй статті на «Четвертая власть» намагається розібратися в тому, чому «золота лихоманка» на Закарпатті так і не почалася.
Згідно з офіційною версією, перше українське золото на Мужіївському родовищі в Закарпатській області виплавили 28 вересня 1999 року.
«З цим рудником, найперспективнішим, не ризикнув зв’язуватися жоден інвестор. Рудник був запущений тільки завдяки наполегливості ентузіастів. Державна компанія «Українські поліметали» була створена влітку минулого року. Їй вдалося все ж вибити з казни кошти на освоєння родовища. Роботи почалися минулої осені, і ось менше ніж за рік було отримано перше золото. При цьому широко використовувалася вітчизняна техніка, що дозволило знизити вартість, наприклад, будівництва фабрики з 15 до 4,5 мільйона доларів», – писала про ту подію газета «Факти».
За появою першого золотого злитка тоді особисто спостерігав президент України Леонід Кучма. Пізніше стало відомо, що той самий злиток, який показували по всіх українських телеканалах, був насправді виплавлено зі старих кілець і зубних коронок, який привезли на виробництво, спеціально до візиту Кучми для ефектної картинки. Проблема в тому, що фабрику не встигли по-справжньому запустити до президентських виборів, а піар Кучмі був потрібен терміново – тут і зараз.
Викривлений початок багато в чому визначив і подальший тернистий шлях золотошукачів.
Іноземні інвестори в Мужієво згодом все ж прийшли. У 2003 році частина золотодобувної компанії купив австралійський інвестор Крістофер Баркер, компаньйоном якого був виходець з України, громадянин Канади Богдан Конецький. У 2004 році їх компанія «Zakar Resources» здобула 161 кг золота, а в 2005-му – вже 185, але потім почалися проблеми.
Інвестиції в українське золотодобування заходили за наступною схемою. Безпосередньо розробкою золотого родовища в Мужієво займалося ТОВ «Закарпатполіметали», 93,67% якого належало державній НАК «Українські поліметали», а 6,33% продали компанії ТОВ «Zakar Resources», якою володіли Конецький і Баркер.
Настільки скромна частка іноземних інвесторів пояснюється тим, що їм пообіцяли пріоритетне право на покупку корпоративних прав. В обмін на 6,33% частки в компанії Баркер проінвестував у видобуток золота 1 мільйон доларів, який потім непомітно випарувався. При цьому договір між «Закарпатмоліметалламі» і «Zakar Resources» був підписаний таким чином, що вимагати назад свої гроші інвестори так і не змогли.
Всі спроби інвесторів домовитися з державою і урядом, і якось вирішити ситуацію, ні до чого не привели. Розгляд розтягнувся на роки, протягом яких в Україні змінювалися уряди і міністри. Однак не змінювалися правила гри.
До початку 2006 року, переробивши за сім років 293 тисячі онн руди, комбінат виробив усього 646,4 кілограм золота, що було набагато менше очікуваного спочатку кількості. Зміст золота в породі поступово знижувався, і для подальшої роботи компанії необхідно було залучати нові технології та нові інвестиції. Однак ДАК «Укрполіметали», маючи 93,7% статутного фонду, нічого фінансувати не міг, іншому учаснику – Zakar Resources, всупереч домовленостям, теж не давали можливості повноцінно працювати.
«Компанія Zakar Resources спочатку спільно з австралійською Eurogold ltd., А тепер разом з канадської Tournigan Gold Corp., пропонувала уряду збільшити свою частку в    "Закарпатполіметали” до контрольної, натомість на інвестиції близько 65 мільйоінв доларів. Позитивних відгуків з боку держави не надійшло. Навпаки, дії чиновників спрямовані на те, щоб обійти переважне право Zakar Resources на корпоративні права ТОВ», – писав у 2007 році ресурс «Экономические известия».
Чиновники пропонували інвесторам різні варіанти вирішення створених ними ж проблем. Одним з таких варіантів було створення спільного підприємства з якимось ТОВ «Світ». Засновники цієї компанії мали прописку в Макіївці, а сама вона була пов’язана з нині покійним, але в минулому вельми впливовим регіоналом – Василем Джарти.
Нагадаємо, що український Кабмін в 2006-2007 році очолював Віктор Янукович, а Джарти в ньому якраз займав пост глави Мінприроди.
Кріс Баркер спробував чинити опір. У червні він організував прес-конференцію в УНІАН, на якій прямо звинуватив уряд України в лобіюванні інтересів компанії, пов’язаної з чиновниками, а також заявив, що діяльність його бізнесу в Україні паралізована.
«Від Мінпромполітики до нас доходять чутки про те, що існує третя сторона, яку планується ввести до складу засновників "Закарпатполіметали” всупереч досягнутим раніше домовленостям і на вигоду певній посадовій особі. За нашими даними, мова йде про ТОВ «Світ», нам не відомо, хто стоїть за цією компанією, проте ясно, що у неї є зв’язки в держструктурах », – скаржився Баркер.
Інвестор також повідомив, що через дії чиновників, з грудня 2006 року діяльність ТОВ «Закарпатполіметали» була припинена, а 400 її працівників залишилися без роботи. Однак, спроба надати події розголосу не допомогла змінити ситуацію, що склалася.
Приблизно в цей же час на горизонті з’явилися ще одні претенденти на Мужіївське родовище, а також на інше закарпатське родовище, яке розробляла компанії Zakar Resources – ТОВ «Сауляк».
За словами Богдана Конецкого, в один прекрасний день до нього приїхали люди, які заявили, що хочуть отримати це родовище і зажадали продати його. В іншому випадку обіцяли заблокувати роботу. Після цього на компанію Конецкого і Баркера посипалися перевірки. Новими претендентами на закарпатське золото виявилися київські бізнесмени Борис Покрасс і Володимир Палант. В кінцевому рахунку, Баркер просто відмовився працювати в Україні і поступився своїм бізнес Покрассу і Паланту, включаючи і частку в 6,3% в компанії «Закарпатполіметали». Правда, ті також не почали роботи з видобутку золота в родовищах, які їм дісталися.
Замість цього почалося протистояння вже нових господарів Мужіївського родовища з макіївськими з ТОВ «Світ», які намагалися отримати свою частину в компанії. При цьому кожна зі сторін намагалася залучити до вирішення питання свою «верхівку». Покрасс і Палант спробували взяти під повний контроль компанію «Закарпатполіметали», де більше 93% мала держава, і в кінці-кінців змогли це зробити. Однак, «Світ» викупив частину боргів компанії, а потім, в 2008 році, через суд став банкрутувати «Закарпатполіметали». У 2010 році компанія була визнана банкрутом.
В цьому ж році в Україні змінилася влада. Президентом став Віктор Янукович. Ця доленосне подія ознаменувала нові події в долі закарпатських родовищ. На горизонті замаячив новий претендент на золото – міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, представник так званої «Сім’ї».
Для відновлення платоспроможності з 2010 року ТОВ «Закарпатполіметали» почало розпродавати майно, яке поступово стали скуповувати фірми, близькі до Захарченко. У 2013 році пов’язане з ним ТОВ «Карпатська рудна компанія» отримала контроль над Мужіївським родовищем. Однак свято продовжувалося недовго і купатися в золоті Захарченко так і не довелося. Вже на початку 2014 року в Україні відбулася революція, в результаті якої міністру довелося втекти з країни.
Далі в долі закарпатського золота знову почалися дивні речі. Фактичним власником «Карпатської рудної компанії» значився не саме Захарченко, а його діловий партнер Валерій Бредихін. І якщо Захарченко був оголошений в розшук практично відразу після втечі з України, то Бредихін ще довгий час спокійно залишався в країні. Слідство оголосило його в розшук тільки в листопаді 2016 року.
До цього часу Бредихін вже встиг продати компанію і виїхати з країни. У серпні 2016 року року «Карпатську рудну компанію» купила зареєстрована на Кіпрі компанія Avellana Gold Ltd, яка належить американському інвестору Брайану Севідж. Місцезнаходження самого Бредихіна зараз невідомо.
З якої причини українські правоохоронці так довго «ловили» Бредихіна і фактично дозволили йому без поспіху, протягом двох років вирішувати проблеми свого шефа – не зрозуміло. Точніше навпаки – якраз зрозуміло дуже добре. Адже в Україні можна за допомогою корупції домогтися практично всього, що завгодно. Зате останній власник Мужіївського родовища американець Брайан Севідж виявився у всій цій довгій і брудної історії крайнім. Уже після того, як Бредихін продав бізнес Захарченко і поїхав з країни, ГПУ «раптово» виявило порушення і заарештувало активи. Продану Севідж частку в «Карпатської рудної компанії» в ГПУ вважають засобом вчинення кримінального правопорушення, яке було придбано незаконним шляхом. Так що віддуватися за українські корупційні оборудки в результаті довелося американському інвестору.
Сам Севедж розповідає, що писав листи Гройсману, зустрічався з представниками уряду, в тому числі і з заступником міністра економіки Максом Нефьодовим, проте ніяких зрушень поки так і не домігся.
У ряді ЗМІ американця називають підставною особою Захарченко, який нібито таким чином в 2016 році фактично продав власну компанію самому собі. На ці ж обставина натякають і чиновники, які таким чином виправдовують арешт майна американця. Однак, ніяких доказів цього до цих пір ні слідству, ні журналістам знайти не вдалося.
На питання про зв’язки з Захарченко, менеджер компанії Avellana Gold Андрій Смолін тільки зітхає.
– Ми вже втомилися відповідати на ці питання. Розумієте, Брайан Севедж – це бізнесмен з досвідом реалізації проектів в найскладніших регіонах, який розпочинає проект, покриває всі ризики і несе всі витрати юніорської компанії, яка і є Avellana. Юніорська компанія – це специфічний термін з області бізнесу видобутку корисних копалин. Так називають невелику компанію-розвідник, яка виявляє і вводить в експлуатацію великий проект. Такі компанії зазвичай беруть на себе всі роботи з підготовки родовища до експлуатації і забезпечення юридичної чистоти об’єкта.
Підготовка проекту за західними стандартами, це мінімум 1,5-2 роки за умови, що не буде потрібно масштабне розвідувальне буріння. Великі компанії, які часто є публічними, не хочуть або просто не можуть собі дозволити нести всі геологічні і головне юридичні ризики в перебігу цього періоду. Адже кожна негативна новина може привести до обвалу її котирувань. Тому й існує ринок юніорських компаній. Як тільки велика компанія накопичує кілька мільярдів доларів від існуючих проектів вони починають працювати з «юніорами» і як правило кілька років моніторять стан справ кількох, а іноді і десятків компаній. При цьому потрапити «під монітрінг» – це вже велике досягнення.
За словами Смоліна, це стає можливо для юніорської компанії при збігу кількох факторів:
  • Якщо власник юніорської компанії має досвід реалізації успішних проектів, і має достатній капітал (як правило це USD 2-10 млн) для підготовки компанії і покриття можливих ризиків;
  • Якщо репутація власника дозволяє йому залучити в проект кваліфіковану команду, яка в перші роки працює в тому числі і за частку в проекті.
  • Якщо у проекта є локальна підтримка, серед населення і уряду.
По суті, юніорські компанії – це венчурні інвестори які роблять ставку на знання своєї команди геологів (а іноді і юристів) і купують право створити вартість для об’єктів, які фундаментально не привабливі для ринку. Якщо об’єкт знаходиться на етапі 2-3 років до введення в експлуатації, більшість «юніорів» вже мають так званий «пул зобов’язань» і чітко знають, що від них вимагають потенційні партнери в проекті. При цьому слід зазначити що великі партнери, як правило, не викуповують частку, а тільки фінансують роботи, запропоновані командою «юніора» за рахунок збільшення статутного капіталу. Якщо ж власнику необхідні живі гроші він йде на фондовий ринок.
Видобуток золота – бізнес дуже ризикований, а в Україні – особливо ризиковий, тому що тут немає нетоксичних активів, навколо яких не крутилися б чиновники і рейдери. І все ж американці сюди увійшли, тому що повірили, що після Майдану в Україні помінялися правила гри. На жаль, зараз вони зіткнулися з тим, з чим вже стикалися австралійські інвестори в Закарпатті 10 років тому. Виходить, за ці 10 років нічого не змінилося!
Смолін визнає, що через арешт активів у компанії тепер можуть виникнути проблеми перед потенційними партнерами «з пулу».
– На питання, чому був арешт активів, немає доброї відповіді. Всі відповіді погані. Навіть якщо ми просто розповімо все як є, що це просто наїзд чиновників, вимагання, то для інвестора це все одно сигнал, щоб з нами не зв’язуватися. Це означає, що в країні правове беззаконня, а у нас немає лобі, немає своєї «даху». Ми поставлені в досить скрутне становище, – розповів менеджер Avellana.
Втім, поки що інвестори не втрачають надії вирішити ситуацію в свою користь. Адже Севіджу по суті нічого пред’явити слідству. Залучати до відповідальності необхідно було попередніх господарів золотих копалень, а ось як раз їм правоохоронці дали спокійно піти і вивести капітали з України.
На жаль, на міжнародному іміджі і інвестиційному кліматі нашої країни вся ця історія відбивається вкрай негативно. Двадцять років скандалів, корупції і чиновницького свавілля зробили закарпатські родовища класичним «проклятим місцем». За весь цей час український клондайк, незважаючи на численні обіцянки, так і не запрацював.
Чи станеться це коли-небудь? Це питання і до цього дня залишається відкритим.
Денис Казанський
Джерело: vlada.io




ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Інформація
Відвідувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
Погода
Погода у Сваляві

вологість:

тиск:

вітер:



«    Жовтень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031