Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77
» » » ТОП-5 колоритних сіл Закарпаття, в яких можна "зависнути" надовго

ТОП-5 колоритних сіл Закарпаття, в яких можна "зависнути" надовго

Закарпаття можна об'їхати за 2-3 дні, а можна на тиждень "зависнути" в одному місці. Проте, і в першому, і в другому випадку приємних спогадів і незабутніх вражень від нього менше не буде





Depo.Закарпаття згадав п'ять сіл з десятка тих, в яких побували кореспонденти і радять побувати ще і ще раз.
У Тур'янській долині на Перечинщині, де зливаються гірські річки Тур'я та Туриця, лежить село Тур'я Ремета. В основі назви - "тур", тварина, що водиться в карпатських лісах, і "ремета" - перекази стверджують, що так колись називали ченців, які мали свої таємні підземні ходи через гору Магуру. Мешканці села з любов'ю розповідають про його "сьогодні", але світяться від щастя і гордості, коли переповідають минуле.

Після відкриття у 1809 році ливарного цеху в Реметі почали селитися фахівці з Австрії, Німеччини, Угорщини, покращуючи сільський побут та приносячи власні традиції. Вже за кілька років цех виробляв не лише предмети побуту (огорожі, хрести, печі), а й справжні витвори мистецтва. Для прикладу, статуї Геракла і Гермеса в Ужгородському замку. Новий поштовх до розвику села дав заснований на місці закритої у 1871 році ливарні "жеребчинець" – кінний завод. На окраїні села навіть іподром з трибуною звели. А Тур'я Ремета стала основним місцем "тусовки" аристократії.

У це важко повірити, але в ті роки у селі було п'ять м'ясних магазинів, три тютюнові крамниці, п'ять корчм. В трьох найбільших промислових крамницях із змішаним товаром можна було купити все: від цвяха до весільного анцуга-костюма. Популярністю користувалися три взуттєві майстерні , дві годинникарні. При корчмі в центрі села, щоб привабити відвідувачів, можна було зіграти в кеглі, азартні гравці в "гуглізовні" вирішували спір на гроші, а то й на бочку пива. Була й горільчарня, куди господар завозив спирт бочками, а пиво – цистернами.
Тур'я Ремета – чи не єдине село на Закарпатті, де в великій пошані є жаби. Жителів Тур'я Ремети сусіди називають здавен "жабники", або ж "жаблярі". Стверджують, що традицію споживання жаб у закарпатське село завезли французи на початку ХІХ століття. Місцева легенда свідчить, що серед виселенців опинився й дослідник-кулінар, учень знаменитого Огюста Ескоф'є, котрий привіз із собою – на згадку про рідну кухню – кілька французьких жаб, і вже тут, на місці, схрестив їх з місцевими.

Потім ці ропухи обжилися у старому руслі річки Турички. Тур'яреметівці кажуть, що найсмачнішими виходять страви тільки з тих з жаб, котрих виловили до першої грози. Скуштувати "жаб'ятину" у селі можна в кожному "ганделику" і чи не в кожній хаті. Місцеві охоче нагодують вас і поділяться рецептами, не відкриваючи, звісно, секрету власного рецепту.
Білки - згадується в Дарувальній грамоті за 1245 рік, яка свідчить, що король Бела IV подарував Білки разом з іншими селами Боржавської долини угорському феодалу Корачоні.

За однією з легенд, на місці майбутнього поселення збиралися люди, щоб торгувати. Навколо того місця були дерева, а на тих деревах жило багато білок. Кожного разу, коли люди хотіли пояснити іншим, де це місце торгівлі розташоване, їм було важко. То так і почали – просто, але зрозуміло: "Там, де білки".
У XIX столітті Білки вважалися містечком і мали свою печатку і герб. На печатці поселення 1844 року була виноградна лоза і фруктове дерево. Нинішнє село Білки дуже велике – майже 9 тисяч жителів, до 50 квадратних кілометрів площі і аж 13 мікрорайонів: Ковбасово (відоме різниками, що виробляли ковбасу), Телятинець (є пасовище для телят), Галаштів (тут було рибне озеро), Горб, Перекоп та інші.

Нема такого закарпатця, котрий б ніколи нічого не чув про Білки. Комусь воно пам'ятається гучним храмовим святом – Петра і Павла. Його білківчани відзначають так давно, наполегливо, щиро, широко і забуваючи про все на світі, що за "совєтів" цього дня – 12 липня – влада вирішила відзначати і День села: велелюдність на заходах була забезпечена.
Чимало закарпатців, почувши назву Білки, на мить зануряться в дуже-дуже глибокі спогади, після чого розпливуться в посмішці і видихнуть: "Ох, і сливовиця ж у тамтешніх". Білківська домашня палинка і справді славиться далеко за межами села. За іронією долі, у селі, яке споконвіку славиться серед земляків самогонкою, розташований закарпатський "пам'ятник тверезості". Кажуть, що єдиний в Україні.

Знайшов його в 1992 році один з активістів Товариства тверезості на сільському цвинтарі - це металевий хрест із написами "Пам'ятник братства тверезості заведеного от Пія Папи ІХ 1874" та "Хрест побєділ поганство, побєдіт і п'янство". Та все ж, для більшості закарпатців Білки асоціюються не з храмовим святом і навіть не зі сливовицею, а з неймовірної сили богатирем Іваном Фірцаком-Кротоном, який народився в цьому селі і помер у ньому.

У 1928 році він був визнаний найсильнішою людиною планети. 26 липня 2009 до 110-річчя від дня народження Івана Фірцака в центрі с. Білки йому відкрили пам'ятник.
У горах Закарпаття в 30 км від озера Синевир є мальовниче село Колочава. Цей населений пункт є найдовшим селом в Україні, протяжність якого складає понад 15 кілометрів.

Існує чимало легенд про походження назви селища. Найпопулярніша з них розповідає про те, що береги річки, яка протікає через село, колись були дуже болотистими. Отож, коли перші поселенці просувалися ними, то вода набиралася у постоли (взуття) та видавала специфічні звуки: "чавк-чавк". Через це річку назвали Чавка. Як перших жителів запитували, де вони живуть, то чули у відповідь: "Коло Чавки". Із часом назва річки трансформувалася у Колочавку, а мальовниче село, яке вона омивала, прозвали Колочавою.
Колочава - село пам'ятників, музеїв, пам'ятних знаків. Марно сподіватися, що задоволення від перебування у цьому дійсно чарівному закарпатському селі можна отримати за один день.

Нині для туристів відчинені двері десяти колочавських музеїв. Найвідоміший музей-скансен колочавської архітектури та побуту "Старе село", музеї "Колочавська вузькоколійка" та "Колочавський бокораш".

Також можна відвідати педагогічні музеї "Радянська школа" та "Чеська школа", історико-військові музеї "Лінія Арпада", музей-меморіал "Воїнам-інтернаціоналістам" та музей місцевих повстанців "Бункер Штаєра", музей-пам'ятку барокової архітектури кінця XVIII століття "Церква Святого Духа" та шкільний етнографічний музей Івана Ольбрахта.

В усіх музеях зібрано тисячі автентичних експонатів.


Колочава відома також як і село пам'ятників. Деякі з них без перебільшення унікальні. Наприклад, пам'ятник "Заробітчанам", "Вівчарю", "Примирення", "Вчительці з Вкрайіни" тощо. Загалом у Колочаві зосереджено понад п'ятдесят пам'ятних об'єктів.

Туристичну Колочаву можна вважати селом не лише українським, але і селом "чеським", селом "єврейським", селом "мадярським". Про це свідчать окремі туристичні маршрути: "Чеська Колочава", "Угорська Колочава", "Єврейська Колочава", "Патріотична Колочава".
Затиснуті засніженими гірськими схилами і стрімкими водоспадами, Лумшори немов охороняють себе від навколишнього світу.

Попереду — лише гори і небо. В селі протікає річка Туричка. Поблизу села є однойменне урочище, а в ньому водоспад із такою ж назвою. Вода із завзятістю, якій можна позаздрити, мчить сюди з полонини Руна, а в ущелині Лумшор ділиться на два потоки, які і падають на гладкі сірі камені з висоти в 12 метри. Біля Лумшор розташовані водоспади Соловей та Червоний партизан.

Село має давню історію. У Лумшорах із 1600 року працює найдревніший курорт Закарпаття на базі сірководневого мінерального джерела. Тут були встановлені дерев'яні ванни. Холодну мінералку люди наливали в дерев'яні корита і кидали в них розжарені на вогні камені. Після цього стрибали у воду. Коли в сусідніх Тур'їх Реметах побудували завод, на ньому відлили два 250-літрові чавунні чани. У них нагрівали мінералку і виливали в корита. До цього дня в селі зберігається старовинний чан, в якому підігрівають цілющу воду.

Любителям Карпат, особливо лижникам, добре відоме відчуття, коли після напруженого лижного дня всідаєшся у розігрітій сауні, а після доброго розігріву вискакуєш голяка у снігову кучугуру. У Лумшорах замість сауни – величезні старовинні казани з гарячою мінералкою, яку підігрівають дровами. Відчуття ті самі, що й у парильні, але більш загострені. Як добре нагрітися (все залежить від того, наскільки сильний вогонь розпалять місцеві чорти-гуцули), тоді вискочити у сніг або стрибнути у крижану річкову воду. Факт у тому, що під час процедур у пекельному чані лікуються і нежить, й отримані на трасах синці, й артрити.
Походження назви села Ужок досить очікуване: саме тут бере початок річка Уж, із по-справжньому зміїними викрутасами якої змушені рахуватися залізничний та автомобільні шляхи. Звиваючись між крутими берегами та шліфуючи каміння, вона тече до самого Ужгорода.

Залишитися в Ужку можна на кілька днів, бо дивитися там є, на що. Гордість села - один із найвідоміших та найцікавіших дерев'яних храмів Закарпаття, вибудованих у бойківському стилі. Будівництво церкви обійшлося без жодного цвяха – що-що, а працювати з деревом бойки вміли завжди. Побудований на честь Святого Архістратига Михаїла у 1745 році, храм з того часу служить людям місцем спілкування з Богом.

На 800 мешканців закарпатського Ужка припадає 13 джерел мінеральної води. На жаль, бальнеологічні можливості Ужка повноцінно не використовуються: мінеральною водою, багатою на магній, залізо та барій, користується виключно місцеве населення і, поки що, поодинокі туристи, які доїжджають до Ужоцького перевалу.





Загрузка...
ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Інформація
Відвідувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
Погода
Погода у Сваляві

вологість:

тиск:

вітер:



«    Липень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031