Що робити, якщо хтось в сім`ї - тиран: думка закарпатського психолога

Чи поширене домашнє насильство в Україні, а зокрема на Закарпатті, та що робити, якщо хтось в сім’ї – тиран. Про це все ми говорили з психологом Наталкою Касим.

- Для початку, думаю, варто розібратися з дефініціями, адже прийнято вважати, що насильство – це тільки так зване фізичне насильство. Чи є таке поняття, як моральне насильство, і, якщо є, то в чому воно проявляється?
- Звичайно, є. Це, перш за все, тиск. Тиск емоційний, тиск психологічний. Це контроль, коли, до прикладу, одна людина контролює час, контролює гроші, контролює поведінку іншої людини.

- Це вже можна вважати насильством?
- Так, це можна вважати насильством. Це економічне насильство в тому числі, якщо ми говоримо про контроль грошей, контроль витрат, наприклад.

- Як бути в таких випадках, чи звертаються як до психолога?
- Так, до мене звертаються, але, на жаль, звертаються тоді, коли уже ситуація дуже складна, коли людина не витримує, коли людина не знає, що їй далі робити і куди далі з тим йти. Коли людина не розуміє, що відбувається, адже ніби ж все добре, є сім’я, діти, але щось погано. Дуже часто це якісь речі, які дуже важко пояснити, але коли копнути глибше, то там виявляється, що це є ситуація насильства.

- Певне, не коректно порівнювати, яке насильство є гіршим, а яке ні. Але якщо з випадками фізичного насильства можна звернутися в поліцію, адже воно помітне, можна зняти побої, то що робити у випадку морального насильства? Куди звертатися?
- На жаль, у нас ситуації морального і економічного насильства державою не розглядаються як насильство. Це така соціальноприйнятна нібито поведінка. Тому дуже важко для початку пояснити людині, яка потребує допомоги, що ось тут можна і треба допомогти. Крім того, дуже важко самій людині виявити і усвідомити, що це таки насильство, і вона потребує допомоги. Також дуже важко зрозуміти: а куди, власне, з цим іти? Можна йти до психолога, але психолог все одно не вирішить проблему.

- Чи не бояться жінки та, можливо, діти, говорити про це? І якщо бояться, то що варто зробити, аби страх був менший?
- Для початку, думаю, мали б бути хороші та якісні інформаційні кампанії про те, що не варто мовчати. Про те, що варто говорити про ситуацію, в якій людина переживає насильство. Дуже показово було, коли був флеш-моб «Я не боюся сказати», коли одна людина, фактично, запустила хвилю, а інші жінки почали говорити про насильство, яке пережили. Це був якийсь переломний момент, коли виявилося, що можна про це говорити, що це прийнятно, і що це такий певний спосіб отримати допомогу.

- Дуже часто в нашому суспільстві, на жаль, люди виправдовують насильника. Мовляв, жінка чи дитина самі винні, бо щось не так зробили. Чому так складається, що соціум, по суті, виправдовує насильство?
- Є дуже багато факторів, насправді, чому так склалося. Якраз сьогодні зранку я читала у Фейсбуці про один дуже показовий випадок у сусідній країні. Історія про те, що дівчина, яку зґвалтували двоє хлопців у клубі, була напідпитку, але сам статевий акт відбувався не за її згодою. І ось цих двох ґвалтівників ув’язнили на 9 років. Для наших країн, а у нас дуже схоже законодавство, це дуже багато. І це такий дуже крутий досвід, дуже крутий прецедент.

- Якось так складається, чи може це просто суспільна думка, що сімейні тирани – це завжди чоловіки. Чи справді це так? Чи може бути, наприклад, жінка-насильник, якщо ми говоримо про моральне насильство?
- Звичайно, такі випадки бувають. Їх менше, набагато менше. За статистикою, більше від насильства потерпають жінки, але є, звісно, ситуації, коли жінка є тираном. Але справа в тому, що чоловік у такій ситуації отримує більше підтримки соціальної від чоловіків. Вони більше «включаються» у ситуацію: «ну, та… ти підкаблучник, у тебе жінка стерво, але бідний ти, нещасний». А жінці дуже важко з цим, тому що їй кажуть: «б’є – значить, любить, що ти тут жалієшся, все в тебе нормально». Не завжди, звісно, так кажуть, але дуже часто.

- Чи є в Україні якісь служби довіри, як за кордоном, чи, можливо, телефони довіри, куди жінка або дитина може подзвони і сказати: «мене б’ють»?
- Так, є всеукраїнські телефони. На Закарпатті раніше діяла гаряча лінія, але зараз, наскільки мені відомо, вона не дуже працює. Але це потрібно перевірити.

Ольга Беца, Закарпатський Кореспондент