Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77
» » » Вас вітає Свалява

Вас вітає Свалява

Якщо на Свалявщину ви приїхали залізницею, то візитівка нашого району – станція Свалява в однойменному місті, що є заразом і райцентром.
Свалява. Звідки така назва? Яке її походження? Версій на цей рахунок – чимало. Та будь-хто, навіть не маючи філологічної підготовки, відчує твердий слов’янський корінь у цьому слові. Як стверджують науковці, праоснова наймення Сваляви – слово «сіль», і раніше місцевість, ймовірно, називалася Солява, Золява. Але відомо, що за часів Австро-Угорської імперії поселення мало назву Сольво. Та історія нашого міста ще давніша, якийсь людський осідок тут міг існувати ще за часів Стародавнього Риму, про що опосередковано свідчать знайдені неподалік Сваляви поховання кельтського воїна та золоті монети часів імператора Нерона. Свалява ще в 250 році до різдва Христового могла входити до складу могутньої гало-кельтської держави тих часів. Адже ряд науковців стверджують, що таке утворення існувало на теренах від Вісли до Карпат і нинішнього Закарпаття аж по гирло Дунаю. То, може, назва міста походить з латини? Скажімо, від «selva» – ліс або ж «solium» – ванна, чи «solvo» – розчиняти, чи «sol» – сонце? А можливо, все значно буденніше і дивна Свалява – це, припустимо, звичайнісінька Селява, і знайшлася вона від зрозумілого слов’янського слова «селитися»? Не виключено, що корінь назви нашого міста слід шукати в німецько-слов’янському «Wall» – вал, насип або ж латинському «valeo» – бути здоровим. Втім, якщо комусь кортить жартома пофантазувати щодо цікавого етноніму, то щось рідне зі Свалявою можна знайти і в французькому «се ля ві».
Як стверджують різні історичні джерела, територію нинішньої Закарпатської області на початку минулого тисячоліття населяло слов’янське плем’я білих хорватів. Таємницею оповите давніше минуле нашого краю. Та відомі версії, що приблизно у 105 році до н.е. частина Карпат належала ґетському вождю Дакибалу, який цілий рік боронився у місті Сармізеґетузі від наступу римлян, що напосідали на горян під проводом Траяна. Союз племен ґетів, бастардів, боїв, язиґів з Дакибалом на чолі довго опирався римському поневоленню. Але римляни гірську Сарміґетузу знищили і спалили, а землю заорали, щоб по її геройській обороні не залишилося й сліду.
Всередині першого тисячоліття нашої ери краєм прокотилася навала гунів, а ще згодом – обрів (аварів), які над Тисою заснували свою столицю й проголосили каганат. Вони тримали під контролем нинішній Ужоцький перевал і визискували місцеве слов’янське населення. 
За хронікою франконського монаха Фредиріґарія «Historia Francorum», обр-кочівник зі своїм конем наприкінці листопада щороку йшов зимувати до слов’ян. Господар-слов’янин мусив годувати своїм сіном та вівсом обрського коня, сам спав на землі, а обр – на постелі. Слов’янок обри ґвалтували, запрягали до возів замість коней, жінки вмирали від виснаження, але своїх чоловіків не зраджували. Траплялося, слов’янки спалювали власну хату, де спав обр, і самі кидалися у вогонь.
Та, врешті-решт, обрські племена гараватів та хустів осіли на території нинішнього Закарпат-тя, де й розчинилися між слов’янською більшістю. А в місцевій говірці донині є повсякчас уживаним слово «гарувати», що означає «важко працювати»; скидається на те, що в українську мову воно потрапило саме з русинської, як і чимало іншої колоритної лексики. Відоме ж всім місто Хуст знайшло свою назву, мабуть, саме в ті далекі часи.
Перша писемна згадка про Сваляву датована ХІІ ст. Про поселення Сваляву згадано в латинському тексті у 1236 році, тоді вона з навколишніми землями належала угорському феодалу Бетке. Нагадаємо, що угорські племена перейшли через Карпати в Дунайську низовину за три століття до того. Згодом Свалява опинилася у володінні угорських королів, які впродовж наступних століть дарували її своїм підданим – великим землевласникам. В ХУІ ст. Свалявою-Сольвою володіли трансільванські князі, а пізніше вона перебувала під владою Австрійської та Австро-Угорської монархій.
В 1709 році свалявські джерела мінеральних вод відвідав Ференц Ракоці. За його правління мінеральні води вивозили аж до Росії, до двору Петра Першого. Там свалявські буркути цінували на рівні з єгерською водою (тобто карлсбадською та марієнбадською). З 1790 року Свалява отримує право на щорічне проведення ярмарків, де продавали худобу, вироби з дерева, скла, лози і глини. Свалява стає господарським центром. Починається будівництво доріг і мостів, використовуються мінеральні джерела.
…Поки маршруткою чи санаторним автобусом ви ще не доїхали до жаданих «Квітки полонини» або ж «Сузір’я», напевно, цікаво буде довідатися, що і в самій Сваляві є кілька джерел мінеральної води, зокрема, найвідоміша з них – «Свалявська». А в різних мікрорайо-нах міста є з півдесятка безіменних криниць та випадкових (бо шукали прісну воду) свердловин, з яких мешканці звично набирають собі столовий природно газований освіжаю-чий напій, що його тут іменують квасом.
Джерела мінеральних вод на Свалявщині відомі з давніх-давен. Про одне з них у письмовому звіті угорському королю Матяшу піддані доповідали ще у 1463 році. У ХУІ-ХУІІ ст. на Свалявщині діяли примітивні водолікарні – викопані біля виходу джерел у землі ями, використовувалися й кадуби-купелі. У 1755 році власник більшості джерел Свалявщини – граф Євген-Ервін Шенборн направив до Відня (тодішньої столиці Австро-Угорщини) для аналізу зразки води неліпинського та сусківського джерел. За 40 років потому хімічний склад мінеральних вод Свалявщини вивчав почесний член Московського фізико-хімічного товариства і Петербурзького товариства лікарів і природознавців, професор хімії і ботаніки медичного факультету єдиного на той час Угорського університету – Пауль Китайбел. З 1800 року збереглися відомості про львівського ресторатора Сем’єна Редліха, який спеціально завозив до себе свалявську воду і продавав її як вишуканий напій. Та по-справжньому цей дар природи було оцінено династією Шенборнів, у чиї володіння Свалявщина входила з 1728 року і фактично аж до кінця Першої світової війни. Від 1804 року збереглася гербова печатка Сваляви, на якій зображено лева – емблему роду Шенборнів. Згодом подібний логотип з’явився на етикетках пляшок з мінеральною водою. Бо у 80-х роках ХІХ століття в Сваляві було створено державне орендне підприємство з розливу мінеральних вод Шенборна-Бухгейма, на землях якого були розташовані джерела винятково цінних вуглекислих гідрокарбонатних вод, що нині відомі як «Свалявська», «Лужанська», «Поляна купіль», «Поляна квасова», «Плосківська», «Неліпинська», «Оленівська».
Саме на Свалявщині було відкрито і один з перших на тодішній Підкарпатській Русі бальнеологічний курорт – ще у 1800 році граф Шенборн облаштував купелі для австрійської аристократії у селі Неліпино, що поряд зі Свалявою. Власне, це була перша доволі примітив-на оздоровниця з дерев’яною водолікарнею і кількома спальними приміщеннями в готелі «Єлизавета». Значним досягненням тогочасного медичного сервісу можна вважати те, що на курорті пацієнтами опікувався лікар, який його й орендував. Цей заклад функціонував на базі двох мінеральних джерел: гідрокарбонатно-натрієвої води з вмістом вуглекислоти (джерело «Стефанія») та з вмістом заліза («Залізисте джерело»). У 1887 році курорт значно розширився – стала до ладу водолікарня на 24 ванни, житловий фонд складався з 90 спальних кімнат. Під час Першої світової війни частина неліпинської оздоровниці була знищена, а в 30-ті роки минулого століття він узагалі перестав існувати. Хоча деякі споруди в селі Неліпині збереглися й до сьогодні. Окрім того, і в Поляні з 1856 року (і майже до закінчення Другої світової війни) діяла водолікарня з пансіонатом на базі родовища мінводи, знаної нині як «Поляна купіль».
З 1840 року Шенборн почав здавати джерела мінеральної води в оренду. Двома роками пізніше в Будапешті свалявську воду визнано однією з найліпших у Європі, її характеризова-но як «королеву сечогінних мінеральних вод і таку, що розчиняє сечові солі», почато експорт напою до Відня та Парижу. У 1855 році вода під назвою «Solyavai», яку набирали з джерела на правому березі Латориці, здобула золотий диплом на виставці європейських вод у Франції.
Свалявську мінеральну воду високо оцінено й на виставці у Відні. На той час її експорт уже сягав одного мільйона пляшок. Напій розливали в скляні пляшки місткістю 0,5 та 0,75 літра, а також у фігурні пляшки «бордо». В ящиках по 40 або 50 пляшок воду відправляли на залізничну станцію, де приймали також і порожні пляшки як зворотну тару.
Мінеральна вода, що нині відома як «Лужанська», вийшла на європейський ринок вже у промислових обсягах з 1878 року. Саме тоді з джерел «Марґіт», «Лугі-Ержибет» та «Панно-нія-Жофія», що знаходилися поряд з селом Голубиним, почали розливати в пляшки цілющий і навдивовижу смачний напій, який найменували «Угорською зельтерською водою».
1885 року в Будапешті діяла виставка народного господарства. Домінія Шенборна на ній була представлена цілим павільйоном, а каталог-путівник по графському маєтку оформився у чималеньку книгу. На цій виставці Свалява була представлена вже згаданим вище державним орендним підприємством, створеним спеціально для розливу вод, які належали тодішньому власникові домінії Фрідріху Карлу Шенборну.
До слова, місцеве населення значно раніше – чи не з часів язичництва – випробувало на собі оздоровлюючий ефект занурення в цілющі води квасів-буркутів. Побутує і донині бувальщи-на, в якій розповідається, що біля одного з джерел росло чимало кущів та дерев, на гілки яких кожен зцілений вживанням мінеральної води горянин зав’язував кольорову стрічечку. Уявіть собі долину річки Пиня, дерева та кущі якої у вересні-жовтні, під кінець купального сезону, «розквітали» різнобарвним маєвом! Оце і був показник ефективності лікування мінеральною водою «Лужанська». За недовгий час тут кожне дерево нагадувало обов’язковий атрибут русинських весіль курагов – дерев’яну палицю, прикрашену чи не сотнею барвистих атласних стьожок. Приємні асоціації виникають, правда ж? Про те, наприклад, що напившись мінеральної водиці, можна й оженитись.
Як до Другої світової війни, так і в радянський період Свалява була крупним промисловим центром Закарпаття, початок індустріальної розбудови містечка датується кінцем ХІХ – початком ХХ століть. Ще у 1881 році через Сваляву пройшла магістральна залізниця Відень – Львів. А в 1900-х роках у місті, окрім підприємства з розливу мінеральної води, діяли лісопильне та лісохімічне виробництва, склотарний завод, на яких було зайнято до півтори – двох тисяч робітників. Зокрема, на початку ХХ ст. віденська фірма купила у Шенборнів ділянку землі в Сваляві і збудувала там тартак на п’ять пилорам, а також дорогу до села Ізвор (нині Родниківка). На цій базі було створено акціонерне товариство «Сольва» за участю німецького, англійського, французького та американського капіталів. 1910-11 рр. товариство збудувало в Сваляві лісохімзавод для сухої перегонки деревини (спочатку планувалося, що діятиме він упродовж десяти наступних років, однак підприємство і нині видає продукцію). Щороку завод переробляв 100 тисяч кубометрів буку і був одним з найбільших у Європі. Тут працювало до 1400 робітників.
Варто додати, що в 1908 році в маєтку Шенборнів було створено зразкове польове господарс-тво, а при ньому – агрошколу, яку того ж року закінчило 120 учнів. 
Особливо інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури населеного пункту припадає на часи Чехо-Словацької Республіки, у складі якої тодішня Підкарпатська Русь перебувала з 1919-го до 1939 року. Саме тоді в Сваляві за особисті кошти президента Т.-Ґ. Масарика в подарунок його хресниці Марійці (дочці місцевого вчителя, уродженій Завадяк) було збудовано школу, яка і нині є кращою в місті (ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів). Тоді ж було споруджено й оригінальну будівлю ратуші – окружної управи (нині в ній «квартирують» міська рада та районний суд) і «Руский народний домъ». Останній зводився коштом громади, за гроші, зібрані самими свалявцями. Сьогодні в цій споруді розташувалися кафе райспоживспілки, районний Будинок школярів, «Общество подкарпатських Русинов», русинське культурно-просвітницьке товариство імені Александра Духновича, Свалявське районне товариство німців.
З 1945 по 1991 рік згадувані підприємства Сваляви поступово розросталися. Потужними були лісокомбінат (понад 5 тисяч працівників) та лісохімкомбінат, Лужанське заводоуправління мінвод, з 60-х років – заводи виробничого об’єднання «Електрон» та соко-винний, на яких було зайнято ще як мінімум дві з половиною тисячі мешканців району. Тоді ж діяли і заводи «Торгмаш» та «Буддеталь», три солідні будівельні організації, дві – шляхово-будівельні, один з кращих в області Будинок побуту.
Із здобуттям Україною державної самостійності, в період економічної кризи середини 90-х на склотарному, лісокомбінаті і заводі «Електрон» практично припинилася виробничо-господарська діяльність. Зараз цих промислових об’єктів не існує, а на їхніх майже зруйнова-них базах працюють невеличкі спільні підприємства з деревообробки та виготовлення джгутів для автомобілів. Є в місті і районі кілька підприємств з розливу мінеральних вод, усі вони приватні або акціоновані. Найбільш відомі з них на українському та зарубіжному ринку МПП «Алекс» та ВАТ «Свалявські мінеральні води», а також ТОВ «Маргіт», яке діє на території саме нашого санаторію і є одним з небагатьох, що розливає в пляшки всесвітньовідому воду «Лужанська» безпосередньо зі свердловин. А це, в свою чергу, забезпечує гарантовану якість пляшкової мінводи, сталий склад мікроелементів у ній, а отже, й максимальний лікувальний ефект від її вживання.
Втім, ці виробництва не спроможні сповна забезпечити роботою місцеве населення, тому Свалява досі залишається містом з високим рівнем безробіття. Але тутешні люди вирізняються винятковою працелюбністю і здатністю знаходити застосування собі навіть у несприятли-вих суспільно-політичних умовах. Чимало свалявців нині трудиться в сусідніх із Закарпаттям Словаччині, Чехії, Угорщині, найбільш кмітливі освоїлися у Франції, Португалії, Сполучених Штатах Америки, Ізраїлі, деякі працюють там навіть сім’ями. Багато свалявців заробляють на життя вдома приватним підприємництвом. Причому дрібний бізнес не обмежується лише торгівлею чи кафе-ресторанними послугами. У Сваляві є свої меблярі, столяри, жерстяники, квітникарі, фермери, власники готелів, таксопарків, ремонтно-будівельних і лісозаготівельних фірм. Більша частина жителів міста (в т. ч. і багатоповерхівок) обробляє городи, власноруч вирощуючи на них картоплю, квасолю, капусту, зеленину, які є основними овочами традиційної місцевої кухні. В особистих дворогосподарствах, як правило, тримають худобу та птицю. Словом, відносний добробут місцевих людей, який ви неодмінно завважите з перших же годин перебування на Свалявщині, твориться їхніми ж роботящими руками.
Из книги "Квітуче сузір"я" (Ужгород. ВАТ "Видавництво "Закарпаття". 2007. 80 стор. Автори - Павло Ганинець, Сергій Молнар, Ірина Мадрига)
скачать dle 11.3




ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Інформація
Відвідувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
Погода
Погода у Сваляві

вологість:

тиск:

вітер:



«    Червень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930