Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77
» » Не вигадана історія: як тато про сина мріяв, народилася доня, а додому взагалі двійню забрав

Не вигадана історія: як тато про сина мріяв, народилася доня, а додому взагалі двійню забрав


Микола підійшов до дверей лікарняної палати і неголосно постукав: він прийшов відвідати дружину з донькою перед завтрашньою випискою.
Ася сиділа на ліжку і годувала.
– Дай-но я гляну, як вона їсть, – Миколі не терпілося перевірити прикмети, про які їм з матір’ю всі вуха прожужжала тітка. А вона раз у раз повторювала, що якщо жадібно їсть, значить, практична в житті буде, чіпка. Ну а якщо знехотя смокче грyди, то чекай фiфу!
Микола працював на оборонному заводі, який дивом не закрили, але керівництву довелося перейти на автономність, щоб зберегти місця. І Микола пишався своєю робочою династією, тому що на цьому заводі працювали і його батько з дядьком, а тепер – вони з братом. Тому фіфу в трудовій сім’ї мати було не з руки.
Дитина смоктала жадібно, з нетерпінням, і Микола, задоволений, став смакувати розмову з тіткою.
– Тихо ти, а то дочку разбудишь. Тільки-тільки її приспала, – Ася кивнула в бік ліжечка в формі кювези, і Микола з подивом виявив там ще одне немовля.
– Га, це як? Це хто? – розгублений і здивований Микола виглядав так смішно, що Ася пирснула, але тут же строго глянула на нього: – Як це хто? Твоя дочка, копія твоєї матусі, так само підтискає губки, якщо ніж незадоволена, або складає їх бантиком, коли їй приємно.
Микола не пам’ятав, щоб його мати так робила. Він глянув в кювез. Дівчинка спала і тихенько посопувала. Нічого в її рисах не нагадувало матері, скоріше, вона була схожа на нього самого і чимось на Асю, але Микола завбачливо промовчав про це. Він запитав дружину про інше:
– А тоді кого ти годуєш?
– Це Іванко, правда, він гарненький? – Асине обличчя освітилося посмішкою. – Ми його тут підгодовуємо.
– Як підгодовуєте? А мати його де? – Микола не розумів, чому на руках у дружини був цей чужий хлопчик, і не просто був, а як у себе. Микола невдоволено глянув в бік немовляти: поводиться, як ні в чому не бувало. «І дружина теж, – подумав Микола про Асю. – У природі, наприклад, самка нізащо не буде годувати чуже дитинча. А тут своя дочка, – Микола покосився на кювез, – самотньо лежить в ліжечку, а вона, – Микола перекинув погляд на дружину, – казна кого до своїх грyдей підпускає».
– Немає в нього матері, тобто мати є, але вона викинула дитину в сміттєпровід. Коль, уявляєш, він народився точно в ніч на Водохреще, коли і наша дочунька народилася, – Ася радісно щебетала, притискаючи хлопчика, який почмокуючи продовжував смоктати грyди, – його знайшли через кілька годин, на ранок.
– Як викинула? – у Миколи похололо в грyдях. – Ти чого вигадуєш? Як це можна дитинy викинути в – Микола запнувся, бо не міг вимовити навіть, куди був викинутий цей малюк.
– А ось так, студентка одна нарoдила в гуртожитку по-тихому, ну, це, університетський, на Герцена який, і викинула. Ми, ну, різні мамашки, у кого молоко є, третій день його підгодовуємо, – Ася щасливо дивилася на малюка на своїх руках, і у Миколи щось йокнуло в грндях.
– І що з ним буде? – навіщось спитав він у дружини, розуміючи, що чекає попереду цього триденного хлопчика, який є, по суті, круглим сиротою.
– Коль, а Коль, ми ось тут з мамашка поговорили, краще б, щоб його всиновили прямо зараз. Ти ж сина хотів – Ася з благанням дивилася на чоловіка. Микола знав цей благальний погляд дружини: коли вона так дивилася, він просто ну ні в чому не міг їй відмовити! Але тут, це тобі не м’які меблі, на які по умовлянням витратили всі її відпускні, це жива людина.
– Га, ти це кинь, – Микола боязко глянув на дружину, – другого точно хлопчика зробимо.
Ася опустила голову до малюка, немов його збиралися забирати в неї силою. Плечі її затремтіли.
– Ася, ну, не треба, ну, не плач, його хто-небудь точно усиновить, – почав умовляти дружину Микола, але та притискалася до немовляти, немов до якогось скарбу, який відбери  у  неї – і вона пoмре.
– Ти – Ася схлипнула, – ти не розумієш, ти не знаєш, – і Ася знову наразилася на малюка.
– Ну да, от такий я, черствий, – бурмотів розгублений Микола, бо дружина застосовувала до нього сьогодні вже другий чарівний прийом.
– Ти не знаєш, лікар сказав, – Ася замовкла і вся напружилася. Решта слів вона вимовляла в немовля, не піднімаючи голови. – Мій лікар, він сказав, що у мене більше не буде дітей.
Ася промовила все це якимось стертим голосом і заревіла.
– Ти не плач, заспокойся, Асенько, ну, ну, не плач, рідна моя, – Микола зовсім розгубився, не знаючи, як заспокоїти дружину. «Дітей більше не буде. Що тепер робити? Пропадати?» І згадав раптом:
– Не реви, а то молоко пропаде.
Ася тут же замовкла.
– Так поклади ти його куди-небудь, – не витримав Микола, показуючи на немовля, за яким ховалася від нього дружина.
– Одна вже поклала, – різко відповіла Ася, і Микола злякався: агресивна Ася була страшніше вовчиці, і краще її до такого стану не доводити. Ася гнівно глянула на чоловіка:
– У всіх є право мати свою сім’ю, і у цього малюка є таке право.
– А раптом він хворітиме, і потім невідомо, яка у нього генетична спадщина, – Миколі хотілося знайти якийсь аргумент, щоб пояснити своїй Асенькі всю безглуздість її пропозиції.
– Коля, але він вижив, незважаючи на мороз, такий сильний, майже тридцять градусів в ту ніч було, ти ж пам’ятаєш. Він кілька годин гoленький в сміттєпроводі пробув, значить, Бог хоче, щоб малюк жив, і не залишить його.
Колю пересмикнуло від картини: сміттєва труба і гoлий безпорадний малюк в ній.
– М-да, ну й історія, – Микола не знав, що робити. Стільки новин звалилося на нього за цей час, що голова йшла обертом: дітей більше у них не буде. Хто їх знає, цих лікарів, але раз так сказали, значить, що тепер робити?
Микола зітхнув і подивився в кювез. «І підкидьок ось» – почав було думати він, але Ася продовжувала щось говорити, і Микола втупився на дружину.
– Миколка, це ж Промисел Божий, що він потрапив саме в наш полoговий будинок, – почала знову Ася.
– Га, заспокойся, треба все гарненько обміркувати, ми дев’ять місяців дочку чекали.
Ася перебила чоловіка:
– Не дочку ти чекав! Ти сам казав, забув? Ти всім хвалився, що синочка забацав, поки тобі тітка ніс не навернула на пузо.
Микола згадав, як тітка раніше УЗД визначила за формою живота стать майбутньої дитини, чим трохи засмутила майбутнього татуся.
– Гаразд тобі, – пішов він назад, – я ще до одній дитині не звик, а ти мені відразу другу пропонуєш, – Микола зрадів знайденому аргументу.
– Будеш звикати відразу до двох (логіка дружини була, як завжди, немислима і тому чарівна), народився він в той же день, що і наша дівчинка – двійнятами можна записати.
– Га, ну і як ми пояснимо рідним? – не здавався Микола.
– А їм-то чого? Подвійна радість буде. Відразу і внучка, і внук. Всім дід-бабок догодимо: і твоїм, і моїм, – Ася підняла носик, і Микола підбадьорився. Він любив, коли Ася так робила, тому що це означало її впевненість.
– Його всі Іванком тут звуть. І ми його так назвемо, добре?
– Чому? – запитав Микола, відчуваючи себе по-ідіотськи.
– Чому так назвали? Іван, що не знає коріння- знаєш, хто це? Ну так от, цей малюк без коренів виявився. Не з власної вини, звичайно, – Ася поспішала говорити, тому що бачила, як Микола напружений. – А ми як дочку назвати хотіли?
– Ганнусею, – розплився в усмішці щасливий батько, – як маму мою, тобто бабусю.
– Ось Аня і Ваня – похідні від імені одного святого.
– Як це від одного? – сенс Асиних слів доходив до Миколи якимись шматками: його мозок сьогодні перетворився в побутовий ПК, оперативної пам’яті якого не вистачало для повноцінної роботи.
Джерело.




ІНШІ НОВИНИ

Коментарі

Інформація
Відвідувачі, які знаходяться у групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
Погода
Погода у Сваляві

вологість:

тиск:

вітер: