Україна моя вишивана! Українці святкують день вишиванки
Сучасний стан нашого суспільства характеризується зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної історії та культури. Звернення до життєдайних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів – це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій та відродження культури українського народу.
Вишивка в Україні – один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. У виробах українських вишивальниць нас захоплює піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів, коріння яких сягає міфології, звичаїв і уявлень наших предків. В Україні було свято вишивальниць – це день Варвари (17 грудня). На Варвари не можна було прати, білити чи глину місити – тільки вишивати. У цей день дівчата збиралися разом, молилися і вишивали. Саме в ці дні ворожили на врожай, на долю, спостерігали за погодою. Збереглися зразки давньоруських вишитих календарів, які мають форму традиційних українських узорів. Перед днем зимового сонцевороту у природі відбуваються зміни енергій, тому й вишивання на Варвари було святим ритуалом.
Джерела та розвиток української народної вишивки
Перші згадки про вишивання зустрічаються у працях стародавніх істориків та в археологічних знахідках. Узори утворювалися з поєднання кружечків, спіралей, завитків, а також із пишної рослинної орнаментації у вигляді стебла рослини, листя лавра, лотоса, грон винограду.
Шитво в Київській Русі досягало високого художнього рівня і поширилося навіть за її межами. З літописів відомо, що сестра Володимира Мономаха Анна-Янка наприкінці ХІ ст. заснувала в Андріївському монастирі у Києві школу, де навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом.
XVI-XVII ст. стало добою розквіту українського гаптування – шитва золотими і срібними нитками, виконаного по атласу, оксамиту, парчі із застосуванням перлів та коштовного каміння. Гаптування цього часу розвивалось у стилістично-художній єдності з іконописом та гравюрою.
XVIII ст. приносить нове розуміння орнаментальних форм з їх об’ємно-пластичним живописним трактуванням. Розквітає вишивка гладдю різноколірним шовком.
З ХІХ ст. поширюється вишивка бісером, білим шовком на тонких прозорих тканинах, якими прикрашали як одяг, так і предмети побуту. В Україні існувало багато поміщицьких майстерень, в яких жінки-кріпачки вишивали речі панського побуту: одяг, чохли на меблі, подушки, скатертини, гаманці. Відомі майстерні Гудима-Левковича в селі Григорівка на Київщині, Тарновських у Качанівці на Чернігівщині, в селах Клембівка, Яланець на Поділлі, Бурімка, Долина на Полтавщині.
Тарас Григорович Шевченко завжди цікавився особливостями одягу, замальовував його крій, оздоблення та характерні деталі. Не випадково у своїх творах він звертав увагу то на вишиту сорочку в портреті Кочубея, то на пишний прозорий рукав блузи, оздобленої білою вишивкою, в портреті М. Максимович, любовно виписував орнамент червоної вишивки на сорочці матері в акварелі «Марія».
